Нова фаза війни в Україні: що буде далі?
Міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що війна переходить у затяжну фазу. "На нас очікують надзвичайно складні тижні. Скільки їх буде — точно не скаже ніхто. Поки важке іноземне озброєння урівноважить сили і забезпечить злам на користь України, мине час", — зазначає міністр оборони України Олексій Резніков. Яким саме буде новий період війни і чого від нього чекати?
"З військового погляду будь-яка війна складається зі стратегічних і оперативних операцій — це періоди найвищого напруження сил, мета яких — досягти поставлених завдань у наступі чи обороні, — пояснює керівник безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія ХХІ", член координаційної ради Громадської ліги "Україна — НАТО" Павло Лакійчук. — Операції не можуть тривати надто довго, наприклад, роками, оскільки витрачаються ресурси — техніка, боєприпаси, пальне, спорядження, виснажуються люди. Через це після кожної такої активізації настає спад — оперативно-тактична пауза, під час якої супротивники "зализують рани": перегруповуються, підтягують тили, формують резерви, щоб знову зійтися в новій битві".
— Настала саме така пауза?
П. Лакійчук:
— Так. Росіяни не змогли нас подолати під час активних фаз своїх операцій — ми не здалися, тримаємо оборону, контратакуємо. Та знищити ворога, погнати його з нашої землі нам бракує можливостей — він і досі сильний. Путін не має наміру здаватись, він налаштований на перемогу за всяку ціну. Ми теж не можемо капітулювати — для нас ця війна екзистенційна, від її результату залежить, чи будемо ми існувати взагалі як народ, як держава. Тож точки "посередині" немає. Ми не здалися, але й поки що не перемагаємо.
— Захоплення найбільшої за географічними розмірами країни Європи з населенням 40 мільйонів у принципі не може бути швидкою воєнною операцією, – каже експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк. – Варто відокремлювати заяви речника міністерства оборони рф ("Київ — за три дні!") і здоровий глузд. Ми спостерігаємо зменшення апетитів агресора: від "демілітаризації та денацифікації всієї України" противник перейшов до "операції із захисту Донбасу", а тепер виявився неспроможним навіть вийти на адміністративні кордони Луганської й Донецької областей, тому, ймовірно, обмежиться спробами оточити частину Сил оборони в районі Сєвєродонецьк — Лисичанськ. Іншим напрямом його дій залишиться утримання сухопутного коридору до Криму.
— На деяких операційних напрямках противник виснажився так, що просто не може вести наступ, а на інших мусить переходити до оборони через активні контратаки ЗСУ, – додає полковник запасу Сергій Грабський. – Тому наразі росіяни намагатимуться втримати якомога більше території, а ми — звільнити. Потім обидві сторони закріплюватимуться на позиціях.
— Справді, противник тепер надзвичайно виснажений, тому й не має успіху навіть в операційних зонах, де не бракує живої сили, – говорить військовий експерт Олег Жданов. – Наприклад, на ізюмському напрямку російська армія зосередила 22 батальйонні тактичні групи, але вони вже п’ятий (!) тиждень не можуть просунутися і прорвати нашу оборону. 20 кілометрів за понад місяць — це не успіх, це провал.
Наразі реально активним залишається тільки один напрямок — у районі Сєвєродонецька. Сил росіянам там вистачить ще максимум на декілька днів, а далі вони потребуватимуть тут оперативної паузи для поповнення втрат в особовому складі й техніці задля відновлення боєздатності. Вони окопуватимуться, переходитимуть до оборони й з’ясовуватимуть, чому не вдалося. Тому зниження активності бойових дій і перехід до позиційної війни — закономірні.
— То що ж далі?
С. Грабський:
— Затяжна фаза війни. Вона завжди наступає тоді, коли обидві сторони не можуть виконати свої завдання за допомогою активних бойових дій, адже противник, який наступає, вже виснажений, а сторона, що обороняється, ще не накопичила достатньої кількості озброєння й техніки для потужного контрнаступу. На сьогодні очевидним стає перехід до такої фази російсько-української війни. Він був очікуваним.
Ми наразі ведемо оборонну операцію в активній фазі. Її завдання — знищення противника, розгром його основних угруповань і унеможливлення подальшого просування, примушення противника закріпитися на невигідних для нього рубежах і забезпечити інші умови, які дозволять перейти нам у контратаку. Всі ці завдання ми добре виконуємо. Паралельно маємо готуватися до наступної фази — переходу в контрнаступ.
П. Лакійчук:
— Для завдання стратегічної поразки ворогові нам справді бракує сил — необхідних резервів, наступального озброєння, налагоджених логістичних ланцюгів. На все це потрібен час. Завдання наших сил оборони сьогодні — протриматись, допоки ми наростимо м’язи.
Це розуміють і наші західні партнери. І нарощують політико-дипломатичні зусилля, формують єдиний скоординований фронт підтримки України.
О. Жданов:
— Для нас дещо невигідний такий хід війни, але ми не можемо його уникнути, бо за майже три місяці безперервних бойових дій наші війська також виснажені — вони потребують перепочинку та перегрупування. Ми змушені йти на це. До того ж на сьогодні у нас тотальний дефіцит важкого озброєння. Якби наша армія мала достатньо озброєння, ми вже давно сформували б резерви й ввели їх у бій, а ті частини, які на передовій, вивели в тил. Але ми не можемо собі дозволити такої розкоші.
— Скільки триватиме така фаза?
О. Жданов:
— Тривалість цього етапу залежатиме від того, наскільки швидко одна зі сторін зможе сформувати резерви й ввести їх у бій. Ця фаза небезпечна тим, що в цей час починаються перегони у формуванні резервів — хто перший встигне їх підтягнути, той першим почне активну бойову діяльність і матиме більше шансів на перемогу.
С. Грабський:
— Тривалість цього етапу залежить не тільки від військових, а й від політичних та економічних факторів. Що швидше Україна зможе забезпечити армію необхідним озброєнням і підготувати резерви, то раніше ми підемо в контрнаступ. Ця швидкість залежить, зокрема, і від політичної волі наших західних партнерів. На все це потрібен час. Мінімально можемо говорити про 2 — 3 місяці, максимум — пів року.
Для противника це також актуально, адже вони можуть прийняти політичне рішення про мобілізацію, також накопичуватимуть військовий контингент і техніку. Як швидко вони це зможуть зробити в умовах санкцій — не спрогнозує ніхто, адже це вперше в історії воююча країна піддається таким колосальним санкціям і майже не має союзників.
— Чи може перехід до цього етапу війни свідчити про ведення закулісних перемовин?
С. Грабський:
— Переговори ведуться у будь-якій фазі війни. Треба розуміти, що противник намагатиметься намацати можливі напрями виходу зі ситуації, бо вже втратив території, які раніше йому вдалося захопити, — наприклад, Харків. Втім, результат війни таки вирішуватиметься на полі бою.
О. Жданов:
— Наразі США консолідували союзників і є лідерами колективного Заходу. Вони ставлять геополітичне завдання цієї війни — розгром амбіцій рф. І поки цього не досягнуть, серйозно про перемовини не йтиметься. Тому, наприклад, розмову міністрів оборони США та рф Остіна й Шойгу не варто оцінювати як досягання якихось домовленостей, це радше вимірювання настроїв один одного.
До того ж Байден тепер не сяде за стіл перемовин із путіним — він максимально принижуватиме очільника рф, змушуючи його домовлятися саме зі Зеленським. Нам же поки немає з чим йти на перемовини. У нас лише нові окуповані території. Для України мир на цій стадії — це самогубство, капітуляція. Ми мусимо мати військову перевагу. Тому я дуже дивуюся позиції Зеленського, який знову озвучує ідею зустрітися віч-на-віч із путіним. Не розумію, що він хоче обговорювати з диктатором. На такий крок ми можемо погоджуватися лише за сильної позиції — коли здійснюватимемо потужний наступ.
П. Лакійчук:
— Путінська росія стає все більш токсичною. Точка неповернення вже пройдена. Ніхто в світі не дозволить собі підтримувати стосунки з москвою так, як раніше, неначе нічого не відбулося. Дзвінки путіну в кремль — фантомні болі за минулим.
— Чи повинна Україна погоджуватися на територіальні поступки заради миру?
С. Грабський:
— На сьогодні ми не маємо морального права піти на поступки ворогові, бо знаємо, що стається на окупованих територіях, як ворог ставиться до українців. Обміняти тимчасовий мир на життя наших громадян буде злочином. Якщо в українській владі сидять самогубці, то вони можуть спробувати піти на такий крок. Але я маю великі сумніви, що вони це зроблять.
О. Жданов:
— Мир в обмін на територію означатиме колапс для влади, бо суспільство налаштоване на перемогу. Ми маємо єдиний шанс повернути територіальну цілісність і відстояти свій суверенітет. Якщо ми підемо на будь-які поступки росії — це не лише означатиме наш програш, а й стане просто відтермінуванням нової фази війни, яка буде для нас ще більш жорстокою та руйнівною.
— Що нас чекає після затяжної фази?
О. Жданов:
— Після формування резервів їх вводять у бій на одному чи декількох напрямках і намагаються виконати поставлене завдання — звільнення або захоплення територій.
Ірина Батюк, Анастасія Крупка
Nowa faza wojny w Ukrainie: co będzie dalej?
Minister obrony Ukrainy Ołeksij Reznikow stwierdził, że wojna wkracza w przedłużającą się fazę. - Mamy przed sobą niezwykle trudne tygodnie. Nikt nie powie na pewno, ile ich będzie. Minie czas, nim ciężka broń z zagranicy zrównoważy siły i zapewni przełom [w walkach] na korzyść Ukrainy - powiedział Ołeksij Reznikow. Jaki dokładnie będzie wyglądał nowy etap wojny i czego się spodziewać?
- Każda wojna to operacje strategiczne i operacyjne, których celem jest realizacja zadań w ofensywie lub obronie - powiedział szef programów bezpieczeństwa w Centrum Studiów Globalnych „Strategia XXI". członek rady koordynacyjnej Ligi Publicznej „Ukraina – NATO" Pavlo Lakiychuk.
Operacje nie mogą trwać zbyt długo, np. latami, bo wyczerpuje się zasoby - sprzęt, amunicja, paliwo, ludzie. Z tego powodu po każdej takiej aktywacji następuje spadek – pauza operacyjno-taktyczna, podczas której przeciwnicy „liżą rany": przegrupowują się, zaciskają tyły, tworzą rezerwy, by ponownie zjednoczyć się w nowej bitwie
- dodał.
- Czy teraz to właśnie ta pauza? - pytamy?
P. Lakiychuk:
- Dokładnie tak. Rosjanie nie mogli pokonać Ukraińców w aktywnej fazie ich działań – nie poddaliśmy się, bronimy się, kontratakujemy. Ale brakuje nam możliwości zniszczenia wroga, wypędzenia go z naszej ziemi – wciąż jest silny. Putin nie zamierza się poddawać, jest zdeterminowany, aby wygrać za wszelką cenę. Nie możemy też skapitulować - dla nas ta wojna jest egzystencjalna, od jej wyniku zależy, czy w ogóle będziemy istnieć jako naród, jako państwo. Nie ma więc „środkowego" punktu. Nie poddaliśmy się, ale jeszcze nie wygrywamy.
- Zdobywanie największego kraju Europy z 40-milionową populacją w zasadzie nie może być szybką operacją wojskową - mówi z kolei Victor Kevlyuk, ekspert w Centrum Strategii Obronnych. - Obserwujemy spadek apetytu agresora: z „demilitaryzacji i denazyfikacji całej Ukrainy" wróg przeszedł do „operacji w obronie Donbasu", a teraz nie jest w stanie nawet dotrzeć do granic administracyjnych obwodów ługańskiego i donieckiego, więc prawdopodobnie ograniczony do próby okrążenia okręgu Sił Obronnych Siewierodonieck - Lysychansk. Kolejnym kierunkiem jego działań będzie utrzymanie lądowego korytarza na Krym.
W niektórych obszarach operacyjnych wróg jest tak wyczerpany, że po prostu nie może rozpocząć ofensywy, podczas gdy w innych musi przejść do obrony ze względu na aktywne kontrataki Sił Zbrojnych
- dodaje pułkownik rezerwy Serhij Grabsky. - Dlatego teraz Rosjanie będą starali się zachować jak najwięcej terytorium, a my spróbujemy je wyzwolić. Następnie obie strony zostaną ustalone w pozycjach - dodaje.
W rzeczywistości wróg jest teraz bardzo wyczerpany, więc nie udaje mu się nawet na obszarach operacyjnych, gdzie brakuje siły roboczej
- mówi ekspert wojskowy Oleg Żdanow. - Na przykład w kierunku Izium (obwód charkowski) armia rosyjska skoncentrowała 22 batalionowe grupy taktyczne, ale piąty (!) tydzień nie zdołały awansować i przebić się przez ukraińską obronę.
Obecnie naprawdę aktywny pozostaje tylko jeden kierunek - w regionie Siewierodoniecka. Rosjanie będą mieli tam sił jeszcze przez kilka dni, a potem będą potrzebowali przerwy operacyjnej, aby zrekompensować straty w personelu i sprzęcie, aby przywrócić zdolność bojową. Będą nadal kopać, zwracać się do obrony i dowiadywać się, dlaczego zawiedli. Dlatego spadek działań wojennych i przejście do wojny pozycyjnej są naturalne.
- dodaje.
- Więc co będzie dalej?
S. Grabski:
- Przedłużająca się faza wojny. Dzieje się tak zawsze, gdy obie strony nie są w stanie wykonać swoich zadań poprzez aktywne działania wojenne, ponieważ zbliżający się wróg jest już wyczerpany, a strona broniąca się nie zgromadziła jeszcze wystarczającej ilości broni i sprzętu do potężnego kontrataku. Dziś przejście do takiej fazy wojny rosyjsko-ukraińskiej staje się oczywiste. Był oczekiwany.
P. Lakiychuk:
- Aby zadać wrogowi strategiczną porażkę, naprawdę brakuje nam siły - niezbędnych rezerw, broni ofensywnej, ugruntowanych łańcuchów logistycznych. Wszystko to wymaga czasu. Zadaniem naszych sił obronnych jest dziś wytrwanie, dopóki nie staniemy się silniejsi. Rozumieją to również nasi zachodni partnerzy. Wzmacniają też swoje wysiłki polityczne i dyplomatyczne, tworząc zjednoczony skoordynowany front wspierający Ukrainę.
O. Żdanow:
- Dla nas taki przebieg wojny jest nieopłacalny, ale nie możemy tego uniknąć, bo przez prawie trzy miesiące nieustannych działań wojennych nasze wojska też są wyczerpane - potrzebują odpoczynku i przegrupowania. Musimy to zrobić. Ponadto dzisiaj mamy całkowity brak broni ciężkiej. Gdyby nasza armia miała wystarczająco dużo broni, dawno sformowalibyśmy rezerwy i wprowadzili je do bitwy, a te jednostki z linii frontu zostały wycofane na tyły. Ale nie możemy sobie pozwolić na taki luksus.
- Jak długo potrwa ta faza? - pytamy?
O. Żdanow:
- Czas trwania tego etapu będzie zależał od tego, jak szybko jedna ze stron będzie w stanie sformować rezerwy i wystawić je do walki. Ta faza jest niebezpieczna, ponieważ w tym czasie zaczyna się wyścig o tworzenie rezerw - kto pierwszy je wyciągnie, jako pierwszy rozpocznie aktywne działania bojowe i będzie miał większe szanse na zwycięstwo.
S. Grabski:
- Czas trwania tego etapu zależy nie tylko od wojska, ale także od czynników politycznych i ekonomicznych. Im szybciej Ukraina będzie w stanie dostarczyć armii niezbędną broń i przygotować rezerwy, tym szybciej ruszymy do kontrataku. Ta prędkość zależy w szczególności od woli politycznej naszych zachodnich partnerów. Wszystko to wymaga czasu. Możemy mówić o minimum 2-3 miesiącach, maksymalnie sześciu miesiącach.
Jest to również ważne dla wroga, który może podjąć polityczną decyzję o mobilizacji, a także będzie gromadzić kontyngenty wojskowe i sprzęt. Jak szybko będą w stanie to zrobić w obliczu sankcji – nikt nie przewiduje, bo po raz pierwszy w historii kraj walczący podlega tak kolosalnym sankcjom i prawie nie ma sojuszników.
- Czy przejście do tego etapu wojny może wskazywać na zakulisowe negocjacje? - pytamy.
S. Grabski:
- Negocjacje toczą się na każdym etapie wojny. Trzeba rozumieć, że wróg spróbuje znaleźć możliwe wyjścia z sytuacji, ponieważ utracił już terytoria, które wcześniej zdołał zdobyć – np. Charków. Jednak wynik wojny zostanie rozstrzygnięty na polu bitwy.
O. Żdanow:
- Stany Zjednoczone skonsolidowały teraz swoich sojuszników i są liderem kolektywnego Zachodu. Postawili geopolityczne zadanie tej wojny - pokonanie ambicji Rosji. A dopóki to nie zostanie osiągnięte, nie będzie poważnych rozmów. Dlatego np. rozmowa między ministrami obrony USA i Rosji Austinem i Szojgu nie powinna być oceniana jako osiągnięcie jakiegoś porozumienia, jest raczej miarą wzajemnych nastrojów.
Nadal nie mamy z czym negocjować. Mamy tylko nowe terytoria okupowane. Dla Ukrainy pokój na tym etapie to samobójstwo, kapitulacja. Musimy mieć przewagę militarną.
- Co nas czeka po tej fazie wojny?
O. Żdanow:
- Po utworzeniu odwodów zostają wprowadzeni do walki w jednym lub kilku kierunkach i starają się wypełnić zadanie - wyzwolenie lub zajęcie terytoriów.
Iryna Batiuk, Anastasia Krupka
