"Деякі селяни досі не вірять, що білоруси нападуть, а інші спати вночі бояться, мають речі зібрані, бо впевнені, що напад точно буде, — розповідає 43-річна Надія Сипнік, жителька села Острови, що в Житомирській області, яке теж розташоване неподалік кордону. Нині тут живе приблизно 40 осіб. — Донедавна у мене жили родичі з Бучі, Бородянки. Таке розповідали, що волосся стає дибки. Сволочі ті росіяни, от і все. Не дай Боже, щоб ще десь в Україні таке повторилось".
Пані Надія каже, що не планує кудись виїжджати, як й інші місцеві. "Думаю, що білоруси не зможуть до нас легко дістатись. Навколо ж болота! Нашої місцевості вони не знають, а тому легко застрягнуть. Та й куди б не пішли — то їх наші зустрінуть всюди: і військові, і тероборона, і місцеві, — міркує жінка. — Я лише за дітей хвилююсь, у мене їх троє — 17, 16 і 10 років. Розуміємо, що можуть нас обстрілювати. Ще на початку війни облаштували бомбосховище у погребі. Тож у разі чого ми маємо де ховатись".
Тим часом на Рівненщині продовжують укріплювати кордони з Білоруссю. Зокрема, покращують фортифікаційні споруди. Охорона державного кордону з Білоруссю у межах Рівненщини, а це 218 кілометрів, — посилена.
"Бойове чергування здійснюють ЗСУ, територіальна оборона, на підхваті добровольчі формування. Усі, від військовослужбовців, добровольців до місцевого населення, заряджені дати рішучу відсіч ворогові, — каже Олександр Поліщук, директор департаменту цифрової трансформації та суспільних комунікацій у Рівненській ВЦА. — У нас живуть люди з нескореним духом. Рівненщина — край повстанської, партизанської слави".
А що на Волині? У селі Щитинська Воля, яке розташоване за півтора кілометра до кордону з Білоруссю, люди не панікують і продовжують займатись буденними справами.
"Наразі в нас усе спокійно. Люди з села не виїжджають. Живемо, працюємо на городах, заготовляємо сіно, — каже 56-річна місцева жителька Галина Салівончик. — Нас є кому захищати! Нас не залишили наодинці з ворогом. Тож надіємось, що все буде добре".
Не панікують і в селищі Ратне на волинському Поліссі. Тут від центру громади 22 кілометри до кордону, а від найближчого села 2 — 3 кілометри. "Загрози не відчуваємо, — каже Віталій Бірук, Ратнівський селищний голова. — Наразі ніхто з місцевих не виїжджав. Люди працюють. Ми вже не одну загрозу пережили до цього часу, й цю переживемо".
Юлія Голодрига
***
- Niektórzy nadal nie wierzą, że Białorusini zaatakują, inni boją się spać w nocy, mają przygotowane rzeczy, ponieważ są pewni, że atak nastąpi - mówi 43-letnia Nadia Sypnik, mieszkanka wsi Ostrovy w obwodzie żytomierskim, który znajduje się w pobliżu granicy. Dziś we wsi mieszka około 40 osób. - Do niedawna w moim domu mieszkali krewni z Buczy i Borodzianki. Opowiadali o takich okropnościach, że włos się jeży. Ci Rosjanie to dranie i tyle. Nie daj Boże, żeby tak się stało gdziekolwiek indziej w Ukrainie - dodaje kobieta.
Nadia mówi, że nie planuje nigdzie wyjeżdżać - jak większość mieszkańców wsi. - Nie sądzę, aby Białorusini mogli łatwo do nas dotrzeć. Wokół są bagna, a oni nie znają naszej okolicy, więc łatwo utkną. A gdziekolwiek pójdą, nasi ludzie wszędzie ich znajdą - wojsko, obrona terytorialna, ludność lokalna - uważa kobieta.
- Martwię się tylko o dzieci, mam ich trójkę - 17, 16 i 10 lat. Rozumiemy, że mogą do nas strzelać. Na początku wojny w piwnicy urządziliśmy schron przeciwbombowy. W razie czego mamy się gdzie schować - wyjaśnia.
Tymczasem w obwodzie rówieńskim nadal wzmacniana jest granica z Białorusią (218 km). W szczególności umacniane są fortyfikacje. Wzmocniono także ochronę granicy.
- Służbę pełnią tu Siły Zbrojne Ukrainy, obrona terytorialna i formacje ochotnicze. Każdy, od wojskowych i ochotników po miejscową ludność, ma obowiązek odeprzeć wroga - mówi Aleksander Poliszczuk, dyrektor Departamentu Transformacji Cyfrowej i Komunikacji Publicznej w Równem.
A co z Wołyniem? We wsi Szczytyńska Wola, która znajduje się półtora kilometra od granicy z Białorusią, ludzie nie wpadają w panikę i nadal angażują się w codzienne zajęcia.
- Teraz jest spokojnie. Ludzie ze wsi nie wyjeżdżają. Mieszkamy, pracujemy w ogródkach, zbieramy siano - mówi 56-letnia mieszkanka Szczytyńskiej Woli, Halyna Saliwonczyk. - Armia nas ochroni! Nie zostaliśmy sam na sam z wrogiem. Mamy więc nadzieję, że wszystko będzie dobrze.
Ludzie nie wpadają w panikę również we wsi Ratno na Polesiu Wołyńskim. Tu od centrum gminy do granicy są 22 km, a do najbliższej wsi są 2-3 km.
- Nie czujemy się zagrożeni – zdradza wójt Witalij Biruk. - Na razie nikt z miejscowych nie wyjechał. Ludzie pracują. Doświadczyliśmy już wielu trudności. Wierzymy, że i tym razem wszystko będzie dobrze.
Autorka: Julia Golodriga
