12-річний хлопчик, який втратив дім, продає на базарі молоко, щоб купити продукти і ліки для мами

Ця сім'я через обстріли втратила дім. Маму 12-річного Данила поранило після вибуху снаряда. Тепер хлопчик возить з села у місто молоко на продаж - а на зароблене купує ліки і продукти. Ukraińska rodzina straciła dom w wyniku ostrzału. Matka 12-letniego Danyła została ranna po wybuchu pocisku. Teraz chłopiec wozi mleko ze wsi do miasta i sprzedaje na bazarze - a za zarobione pieniądze kupuje lekarstwa i żywność. TEKST PUBLIKUJEMY W JĘZYKU POLSKIM I UKRAIŃSKIM.

Ще у березні у будинок 62-літньої Ніни Винник, де вона проживала з сім’єю, поцілило п’ять російських снарядів: тепер на місці хати — згарище. Люди, на щастя, встигли сховатися. Утім снаряд "наздогнав" доньку пані Ніни в іншому місці. Сім’я Ніни Винник жила у достатку в Новоселівці, що на Чернігівщині. Мали будинок площею 120 "квадратів" на вісім кімнат. Усі члени родини завжди були при роботі. Чоловік працював у слідчому ізоляторі. Вона — на радіозаводі. Увесь вільний час присвячували господарству. 

"Не відпочивали ніколи. Гуляти і пити горілку було ніколи. Бо хотіли, щоб наші діти мали все. А тепер ця війна... Онук каже: "Бабусю, якими ми були багатими, а тепер стали такими злиденними", — плаче жінка. 

...16 березня у Новоселівці точилися важкі бої. Сім’я Ніни Винник перебігала під обстрілами зі свого будинку в безпечніше місце — у підвал до односельців. Однак поряд упав снаряд. 40-річну доньку жінки сильно поранило. 

"Снаряд наче ходив за Людою. Спершу впав удома на подвір’ї — на щастя, не зачепив нас. Потім інший прилетів на вулицю, якою ми втікали, але і тут минулося. Заскочили до сусідів на подвір’я — снаряд туди впав і вже цього разу поранив мою доньку, — розповідає Ніна Василівна. — Ми знайшли машину, аби відвезти її в лікарню, то за нею слідом снаряди падали. Коли вже була в приймальні — неподалік знову "прилетіло". 

У шпиталі, де через бойові дії не було світла, води і опалення, лікарі виявили у жінки осколки в нозі, животі й стегні. Залишили на лікування. Тим часом мати була змушена думати, як сім’ї жити далі. 

"МИ ОБМОТАЛИСЯ БІЛИМ ШМАТТЯМ"  

Ніна Василівна вирішила під обстрілами перебігти додому, щоб забрати худобу — двох корів і бичка Кольку. 

"Ще перед тим, як доньку поранило, прийшла до нас корова наших друзів: самі вони виїхали, — провадить далі Ніна Василівна. — Тварина була недоєна зо п’ять діб, ревіла. Ми з дочкою затягли її на подвір’я, прив’язали до абрикоса. Вим’я аж тріщало, зробилося червоне. І от точиться бій, кулі пролітають над головами, а ми корову доїмо... 

Коли подоїли, корова з вдячності стала лизати мені руки і голову — аж хустку стягнула. Ми плакали..." 

Евакуювати худобу допомагав 12-річний внук, син Людмили, і сусід. "Ми обмоталися білим шматтям, взяли такий же прапор", — згадує жінка. 

Родину прийняли люди в сусідньому селі Вознесенське, у яких пустувала хата після смерті діда. Дали для худоби сіна, буряків, картоплі... 

Тепер 12-річний Данило через день возить до Чернігова на базар молоко — велосипедом. Це 15 кілометрів в один бік. За півтора літра запашного молока просить 30 гривень. Біля товару ставить табличку: "Купіть молочко. Потрібні ліки для пораненої мами. Буду дуже вдячний. Даня". 

На зароблене хлопчик купує препарати і продукти. Також пригощає молоком військових, які несуть службу поблизу. 

Раніше їздити доводилося старим ровером, який віддали господарі. На ньому хлопець навіть травмував коліно... На щастя, волонтери подарували новенький велосипед. Тепер Данилова мрія — бензопила, бо Фото з архіву героїв їхня згоріла. А заготовляти дрова на зиму треба. 

"УСЯ НАДІЯ НА КОРОВУ" 

Вітчим Данилка, батько, дядько і хрещена мати — на війні. Дочка пані Ніни вже вдома. У неї почалася гангрена, і довелося ампутувати палець. "А інші пальці подроблені. Ходити не може. Хіба по двору на милицях пересувається. На ногу не годна ступити... Тепер треба збирати гроші на протез", — каже Ніна Винник. 

Родину підтримують волонтери, а ще — військові, котрі дислокуються неподалік. Якось Ніна Василівна звернулася, щоб допомогли заготувати худобі сіна. У відповідь почула: "Без проблем!" 

Насамкінець Ніна Василівна каже, що оформила соціальні виплати, але вони досі не дійшли. "Ото й уся надія, що на корову, — додає жінка. — Та я наразі не думаю про відбудову хати, а тільки про те, аби всі мої рідні були живі та здорові..." 

Анна БАЛАКИР 

Дивись відео Karetka dla Ukrainy. "Pomyślcie o tym, że dziecko spotka się z ojcem w domu. To nie tylko stos żelaza i sprzętu"


12-letni chłopiec sprzedaje na bazarze mleko, żeby kupić jedzenie i lekarstwa dla swojej mamy

W marcu w dom 62-letniej Niny Vynnyk, w którym mieszkała z rodziną, uderzyło pięć rosyjskich pocisków zamieniając go w ruinę. Na szczęście mieszkańcom udało się ukryć przed ostrzałem. 

Rodzina Niny Vynnyk żyła spokojnie w Nowoseliwce w obwodzie czernihowskim. Mieli dom o powierzchni 120 metrów kwadratowych, w sumie osiem pokoi. Wszyscy członkowie rodziny dużo pracowali. - Nigdy nie odpoczywaliśmy. Ponieważ chcieliśmy, aby nasze dzieci miały wszystko. A teraz ta wojna - mówi kobieta. - Babciu, byliśmy bogaci, a teraz jesteśmy tacy biedni - wtrąca wnuk. Kobieta płacze. 

16 marca w Nowoseliwce doszło do ciężkich walk. Rodzina Niny Vynnyk uciekła przed ostrzałem ze swojego domu do bezpieczniejszego miejsca - piwnicy. W pobliżu spadł jednak pocisk. 40-letnia córka kobiety została ciężko ranna.

- Pociski wydawały się podążać za Liudą. Najpierw jeden spadł w domu na podwórku - na szczęście w nas nie trafił. Potem inny uderzył w ulicę, po której biegliśmy. Wskoczyliśmy na podwórko sąsiadów - tam spadł kolejny i zranił moją córkę - opowiada pani Nina. - Znaleźliśmy samochód, który zabrał ją do szpitala. Podczas jazdy pociski spadły za autem. Kiedy byłam już w poczekalni szpitala, kolejny znów "przeleciał" w pobliżu.

W szpitalu, gdzie z powodu walk nie było światła, wody ani ogrzewania, lekarze znaleźli odłamki w nodze, brzuchu i udzie kobiety. 

"Owinęliśmy się w białą szmatkę"

Mimo ostrzału pani Nina postanowiła wrócić do domu, aby zebrać zwierzęta gospodarskie - dwie krowy i byka.

- Jeszcze zanim moja córka została ranna, znajomi przywieźli do nas krowę: jej właściciele z powodu wojny opuścili wieś - kontynuuje kobieta. - Zwierzę nie było dojone przez pięć dni. Moja córka i ja zaciągnęłyśmy ją na podwórko, przywiązałyśmy do drzewa. Wymię pękło i zrobiło się czerwone. I tak toczyła się bitwa, kule latały nad głową, a my doiłyśmy krowę.

Kiedy skończyłyśmy dojenie, krowa z wdzięczności zaczęła lizać mi ręce i głowę. Płakałyśmy.

12-letni wnuk, syn Ludmiły, i sąsiad pomagali w ewakuacji bydła. - Zrobiliśmy białą flagę - wspomina kobieta.

Rodzina została przyjęta przez ludzi z sąsiedniej wsi Wozniesieńske. Zamieszkali ich w domu, który stał pusty po śmierci dziadka. Dali im też siano, buraki i ziemniaki dla bydła.

12-letni Danyło co drugi dzień zawozi rowerem mleko na targ w Czernihowie. To 15 kilometrów w jedną stronę. Prosi o 30 hrywien za półtora litra pachnącego mleka. Przy produkcie umieszczony jest znak: "Kup mleko. Potrzebujemy lekarstwa dla rannej matki. Będę bardzo wdzięczny".

Za zarobione pieniądze chłopiec kupuje leki i produkty. Mleko przekazuje też ukraińskim wojskowym służącym w pobliżu miejscowości.

Wcześniej 12-latek musiał jeździć na starym, podarowanym rowerze. Chłopiec uszkodził sobie kolano. Na szczęście wolontariusze przekazali mu niedawno nowy rower. Teraz marzeniem Danyła jest piła łańcuchowa, bo konieczne jest przygotowanie drewna opałowego na zimę.

"Mamy tylko nadzieję na krowę"

Ojczym, ojciec, wujek i matka chrzestna Danyła są na wojnie. Córka pani Niny jest już w domu. Nabawiła się gangreny i konieczna była amputacja palca. - Pozostałe palce są uszkodzone. Nie mogę chodzić. Tylko po podwórku o kulach. Teraz musimy zebrać pieniądze na protezę - mówi Nina Vynnyk.

Rodzinę wspierają wolontariusze, a także stacjonujący w pobliżu personel wojskowy. Kiedyś pani Nina poprosiła o pomoc w przygotowaniu siana dla bydła. W odpowiedzi usłyszała: "Nie ma problemu!"

Pani Ninie przynano świadczenia socjalne, ale pieniądze jeszcze nie dotarły. - W tej chwili nie myślę o odbudowie domu, a tylko o upewnieniu się, że wszyscy moi bliscy żyją i są zdrowi - stwierdza. 

Anna BALAKYR

ПОПУЛЯРНІ
ОСТАННІ