"Я у Варшаві. І я вражений тим, як нас підтримують поляки", - Дмитро Ступка

Актор Дмитро Ступка - про захоплення мужністю українських солдатів, неймовірну підтримку поляків і свою бабусю, яка залишилась у Києві.

Він — онук легендарного Богдана Ступки. Як покійний дідусь і батько, працює в театрі й знімається у кіно. Не тільки в українських проектах, але й у зарубіжних. Наприклад, у фільмах польського режисера Кшиштофа Зануссі. Сьогодні Дмитро перебуває у Варшаві...

— У Польщі всюди майорять жовто-блакитні прапори, я вражений такою підтримкою, — каже популярний актор. — На мостах, на автобусах, на бігбордах... Поляки дуже добре ставляться до українців, готові допомагати. Скажімо, в магазинах організували оригінальну благодійну акцію: купуючи продукти для себе, ви можете придбати щось і для переселенців. Цей товар складають у спеціальні кошики, а потім його можуть безкоштовно взяти наші люди... Кажу, я вражений!

— А як ти опинився у Польщі?

— З вересня минулого року я перебував у Сполучених Штатах Америки, де готувався до одного цікавого кінопроекту... Ну, а 23 лютого вилетів із Лос-Анджелеса до Стамбула, звідки 25-го числа мав дістатися до Києва. Проте почалася війна... На два тижні я застряг у цій країні. Потім зміг купити квиток до Варшави. Хотів їхати до України, але мене відрадили. Я не маю ніякого військового досвіду — якщо не рахувати зйомки у серіалі "Гвардія", та й у тероборону беруть тепер далеко не всіх. Тож наразі я залишився у польській столиці. Допомагаю Україні звідси.

— Вдалося долучитися до волонтерського руху?

— Так. Польські знайомі допомагають з'ясувати, де можна купити бронежилети, каски та іншу амуніцію для військових. Також — необхідні для українців ліки. Маю друзів, які готові переправити ці вантажі з Польщі до України. Проте спочатку треба назбирати відповідну кількість. Ось кинув клич у фейсбуці та інстаграмі... Поза тим до мене звертається багато людей з різними питаннями, у вирішенні яких намагаюсь також допомогти, ділячись контактами.

— Якими словами — цензурними чи нецензурними — ти описав би те, що відбувається сьогодні в Україні?

— Щодо нецензурних, то я вже записав одне відео, яке розійшлося в інтернеті. Годі було стримати свої емоції... Що тут скажеш — це жах! Російська армія просто знищує  наші міста і наших людей. Київ, Харків, Чернігів, Маріуполь... До речі, в Маріуполі живе одна моя знайома. Уже багато днів вона не виходить на зв"язок. Не знаю, що й думати... Від тих кадрів, що ми бачимо в інтернеті й на телебаченні, стає просто моторошно. Це велика трагедія!

— До речі, а де твої дружина й донька?

— Вони залишились в Америці... Натомість батько і бабуся — у Києві. Причому Лариса Семенівна нікуди не хоче їхати зі столиці. Їй пропонували перебратись у міста, де спокійніше, оселитись у Карпатах. Проте вона категорична. Навтіь попри те, що під час сигналів повітряної тривоги бабусі з батьком доводиться ховатись у підземному паркінгу. Іноді й ночують там... Думаю, якби дідусь був живий, то нинішні події стали б для нього серйозною травмою. Тож, може, і добре, що його немає вже з нами… (Зітхає).

— А які емоції у тебе викликає мужність українських солдатів?

—  Якби не наші воїни, то не було би вже давно ні нас, ні України. Вони такі молодці! Хоробрі, неймовірні, геніальні! Я не очікував, що у нас така потужна армія. Дай, Боже, їм усім здоров’я... За кожну їхню маленьку перемогу — чи то збитий літак, чи вдалий бій — мене охоплює гордість... Хочеться кожному потиснути руку, а ще — вклонитись низько до землі!

Богдан БОНДАРЕНКО

ПОПУЛЯРНІ
ОСТАННІ
Copyright © Agora SA