Opiekowała się dziećmi chorymi na raka. Lekarka z Kijowa zginęła od rosyjskiej bomby. Jej syn został bez rodziców

10 października podczas ataku rakietowego zginęła 36-letnia hematolog Oksana Leontyeva. Tego ranka po raz ostatni najpierw odwiozła syna do przedszkola, a później ruszyła w rogę do swoich małych pacjentów. TEKST W JĘZYKU POLSKIM I UKRAIŃSKIM. 10 жовтня під час ракетного удару в Києві загинула 36-річна лікарка-гематологиня Оксана Леонтьєва. Того ранку вона востаннє завезла сина в дитячий садок і поспішала до своїх маленьких пацієнтів. Уже незабаром рідні втратили з нею зв'язок.

Oksana była jedną z tych osób, którzy czynią cuda i dają nadzieję. - Mogła być pediatrą w poliklinice, ale wybrała inną ścieżkę – pracę na oddziale transplantacji szpiku, gdzie po raz pierwszy w Ukrainie zaczęto wykonywać nierodzinne przeszczepy dla dzieci z chorobą nowotworową – mówi Oleksandr Lisitsia, kierownik wydziału. - Z tego powodu przeszła dość trudną selekcję, bo to bardzo ciężka i wyczerpująca praca, jesteśmy ostatnią placówką w walce z onkologią dziecięcą - dodaje.

Oksana Leontjewa opiekowała się pacjentami z ciężkimi nowotworami, którzy wymagali długotrwałego (często kilkuletniego) leczenia. Jej koledzy mówią, że nie każdy jest do tego zdolny, nie każdy ma siłę do takiej pracy. - Jej przewagą i mocną cechą była umiejętność pracy na długich dystansach. Oksana była w tym najlepsza – mówi Oleksandr Lisitsia.

Wojna w Ukrainie. W ataku na Kijów zginęła lekarka Oksana LeontievaWojna w Ukrainie. W ataku na Kijów zginęła lekarka Oksana Leontieva Źródło: Facebook // Oksana Leontieva

Krewni opowiadają, że Oksana była miękka, kochająca, wrażliwa. - Od dzieciństwa była najbardziej przywiązana do ojca – Grigorija – mówi Julia Saidowa, żona jej brata Oleksandra. - Mąż Artem wspierał ją we wszystkim. Rozumiał, jak ważna dla Oksany jest praca. Spędzała w niej większość czasu, więc to on wziął na siebie obowiązki domowe. Byli cudowną, kochającą się parą. Spędzali razem cały wolny czas, każdego lata jeździli na wakacje do Odessy. 

"Nie mogę skontaktować się z Oksaną"

10 października, kiedy rozpoczął się nalot, Julia zeszła z 16 piętra na 10. do mieszkania Oksany, aby wspólnie z dziećmi udać się do schronu. W mieszkaniu nie było już nikogo. - Nie mogę się połączyć z Oksaną – powiedział przez telefon jej 62-letni teść. Julia dowiedziała się, że Grisza (syn Oksany) jest już w przedszkolu, a w pracy powiedzieli, że Oksana przekazała tylko, że może trochę się spóźnić z powodu alarmu przeciwlotniczego.

Ojciec nie mógł znieść niepewności, poszedł sprawdzić trasę, którą jego córka zawsze jeździła do pracy. Bulwar Tarasa Szewczenki był zamknięty, pracowali tam ratownicy i funkcjonariusze organów ścigania. Całkowicie spalony samochód był ładowany na lawetę. - Nie dało się rozpoznać nawet marki, ale tata rozpoznał samochód Oksany po felgach – mówi Julia. A potem zobaczył na drodze tablicę rejestracyjną.

Wojna w Ukrainie. W ataku na Kijów zginęła lekarka Oksana LeontievaFot. Efrem Lukatsky / AP Photo

Krewni opiekują się synkiem zmarłej lekarki

Grigorij i Ninel - matka lekarki - przeprowadzili się do domu córki. Teraz zajmą się pięcioletnim wnukiem, który stracił zarówno matkę, jak i ojca. Krewni postanowili pochować Oksanę Leontjewą pod Kijowem, niedaleko domu, w którym mieszka jej 89-letnia babcia. - Oksana bardzo ją kochała, często ją odwiedzała – wzdycha Julia. Rodzina odnajduje siłę do życia dzięki wsparciu brata Oksany. 42-letni Oleksandr stanowczo powtarza: "Musimy być silni ze względu na małego Griszę".

Larysa PETSUH 

Дивись відео Zełenski do Rosjan: Chcecie więcej? Nie? Zatem protestujcie, walczcie, uciekajcie lub poddajcie się do ukraińskiej niewoli

Історія лікарки, яка загинула під час ракетних ударів на Київ. "Вона була воїном -- боролась за життя кожної дитини"

Оксана Леонтьєва після школи навчалась у медколеджі, потім отримала освіту в медуніверситеті й почала працювати у НДСЛ "Охматдит".

Одна з тих, хто творить дива й дає надію

"Оксана могла бути педіатром у поліклініці, але обрала інший шлях -- роботу у відділенні трансплантації кісткового мозку, де вперше в Україні почали проводити неродинну трансплантацію онкохворим діткам, -- розповідає Олександр Лисиця, завідувач відділення. – Заради цього пройшла доволі жорсткий відбір, адже це дуже важка й виснажлива робота, ми -- останній форпост у боротьбі з дитячою онкологією".

Молода тендітна жінка стала однією з тих, хто творить дива й дає надію. Оксана Леонтьєва опікувалась важкими пацієнтами, які потребували тривалого (часто – кількарічного) лікування. Її колеги кажуть: не кожен на таке здатен, далеко не у всіх вистачає сил працювати з такими пацієнтами, адже хочеться що швидше бачити позитивні зміни в стані маленьких хворих. "Її перевагою й сильною рисою була здатність працювати на тривалі дистанції. У цьому Оксана була найкращою", -- зауважує Олександр Лисиця.

Рідні кажть, що Оксана була м'якою, люблячою, чуйною. "З дитинства вона найбільше була прив'язана до тата, тож свого синочка назвала на його честь -- Григорій, -- розповідає Юлія Саідова, дружина її брата Олександра. -- Чоловік Артем у всьому її підтримував. Він розумів, наскільки важливою для Оксани є робота, на якій вона проводила більшість часу, тому хатні обов'язки взяв на себе. Вони були чудовим люблячим подружжям, увесь вільний час проводили разом, кожного літа їздили до Одеси на відпочинок".

Але рік тому в Артема обірвався тромб... 

Після такої трагедії Оксана не закрилась у собі. Рідні кажуть, що вона була залізною леді, тож продовжила рятувати маленьких пацієнтів. "Оксана вміло поєднувала роботу і материнство, приділяла достатньо часу синочку, -- каже Юлія Саідова. -- Вона возила Гришу на заняття, які той сам обирав, -- плавання, танці, футбол, а вечорами читала йому казки. Оксана була дуже турботливою мамою". Крім того Оксана допомагала своїй племінниці Анні готуватись до вступу у той медколедж, в якому сама навчалась. Анна змалечку мріяла наслідувати тітку.

"Я не можу додзвонитись до Оксани"

Десятого жовтня, коли почалась тривога, Юлія спустилась з 16-го поверха на 10-й, де жила Оксана з синочком, аби разом, як завжди, піти в укриття. У квартирі нікого не було. "Я не можу додзвонитись до Оксани", -- стривожено повідомив по телефону її 62-річний свекор. Юлія дізналась, що Гриша -- у садочку, а на роботі сказали: Оксана попередила, що трішки запізниться через тривогу.

Батько не витримав, поїхав по маршруту, яким донька завжди добиралась до роботи. Бульвар Тараса Шевченка був перекритий, там працювали рятувальники й правоохоронці. На евакуатор саме вантажили згорілу вщент машину. "Неможливо було розібрати навіть марку, але тато впізнав автівку Оксани по дискам, -- каже Юлія. -- А тоді на дорозі побачив її номерний знак".

Для опізнання тіла довелось проводити ДНК-експертизу...

Дідусь Григорій та бабуся Нінель перебрались жити до оселі своєї доньки, тепер вони опікуватимуться п'ятирічним онуком, який залишився сиротою. 

Поховати Оксану Леонтьєву рідні вирішили за Києвом, неподалік будинку, в якому живе її 89-річна бабуся. "Оксана її дуже  любила, часто навідувалась", -- зітхає Юлія. 

Родина тримається завдяки підтримці брата Оксани. 42-річний Олександр говорить: "Ми маємо бути сильними заради Гриші!"

Лариса ПЕЦУХ

Фото зі сторінки у Facebook Оксани Леонтьєвої

ПОПУЛЯРНІ
ОСТАННІ