Zginął as ukraińskiego lotnictwa. Zniszczył ponad tysiąc jednostek rosyjskiego uzbrojenia

26-letni pilot Wadim Blagowisny wracał samolotem szturmowym z misji bojowej, gdy był już na ścieżce do lądowania nagle jego samolot został trafiony przez rakietę wroga. Nie było szans na ucieczkę. TEKST PUBLIKUJEMY W JĘZYKU POLSKIM I UKRAIŃSKIM. 26-річний пілот Вадим Благовісний повертався на штурмовику з бойового завдання і вже йшов на приземлення. Аж раптом... ракета ворога. Шансів врятуватися не було. Це був його 95-й виліт від початку війни

Według dowództwa 299. brygady lotnictwa taktycznego, w którym służył 26-letni Wadim Blagowisny, od początku wojny na pełną skalę wykonał on 95 lotów bojowych, w których zniszczył 100 pojazdów opancerzonych, 80 samochodów, 40 cystern z paliwem i około 800 wyrzutni rakiet. Za bohaterstwo został odznaczony orderami Bohdana Chmielnickiego III i II stopnia, teraz złożono wniosek o pośmiertne odznaczenie go orderem "Bohatera Ukrainy".

- Wciąż czekam na jego powrót z wojny – mówi 28-letnia Katerina Blagowisna, siostra Wadima. - Czekam aż napisze, że wszystko jest w porządku i jak zwykle porozmawiamy przez telefon. Ale telefon milczy. A w naszym rodzinnym Syndarevsku, wsi w obwodzie czernihowskim, jest świeży grób - dodaje ze łzami w oczach.

Na początku wojny na pełną skalę brat i siostra codziennie dzwonili lub pisali do siebie. Każdego ranka ona pisała do niego SMS-y, wysyłała emotikony, aby dodać odwagi i wsparcia.

– Wieczorem kontaktowaliśmy się telefonicznie, czasem mieliśmy "wideokonferencję": ja, mój brat, moi rodzice – wspomina kobieta. — Moi rodzice nie chcieli opuszczać naszej wsi, która na początku wojny znajdowała się w "szarej" strefie. Mieszkałam z nimi cały czas w ukryciu, a po wyzwoleniu obwodu czernihowskiego wyjechałam za granicę, do Holandii. Wróciłam, aby pochować brata - dodaje.

Ostatni raz rozmawiali 6 września. Uzgodnili plany na przyszłość. Katerina chciała przyjechać z zagranicy, a Wadim zamierzał zrobić krótkie wakacje z okazji urodzin swoich, a później matki.

- Ciągle pytałam: co mam ci dać na urodziny, co przywieźć z Holandii? A on: mam wszystko, niczego nie potrzebuję. Chcieliśmy zrobić miłą niespodziankę rodzicom, wrócić do domu. Rankiem 7 września napisałam do brata, że bardzo go kocham, życzę mu dobrego dnia. Za kilka godzin dotarła odpowiedź: "Wzajemne". Cieszyłam się, że wszystko z nim w porządku. Ale już po południu Wadim zmarł. Powiedziano nam, że pocisk zestrzelił jego Su-25, gdy był już w drodze do lądowania - dodaje Katerina.  

- Brat nie powiedział, gdzie dokładnie był, zawsze mówił: "Jesteśmy tam, gdzie są problemy. Jesteśmy tam, gdzie jesteśmy potrzebni". Był wielkim patriotą Ukrainy. Mówił, że walczy nie tylko o naszą ziemię, ale o nasz naród, o jego istnienie - wspomina.

- Vadym był jedną z najbliższych mi osób. To on pomógł mi uporać się z żałobą osobistą, po stracie męża w kwietniu – dodaje bliska przyjaciółka Tetiana Serediuk. — To on był świadkiem początku naszej znajomości z Yehorem, w jego domu i przy jego pomocy wyznał mi swoją miłość - dodaje.

- Kiedy zaszłam w ciążę, wiedzieliśmy, że Wadim będzie ojcem chrzestnym naszej córki, bo w mieście nie było nikogo bliższego nam. Kiedy poprosiliśmy go, by został ojcem chrzestnym Ewy, chętnie się zgodził. Ewa bardzo go kochała. Zawsze się uśmiechał i tak go zapamiętam na zawsze - wspomina. 

Olena KOVALSKA

Дивись відео

На війні загинув один з найефективніших пілотів України: він здійснив 95 бойових вильотів 

За інформацією командування 299-ї бригади тактичної авіації, де служив 26-літній Вадим Благовісний, від початку повномасштабної війни він здійснив 95 бойових вильотів, у яких знищив 100 одиниць броньованої техніки, 80 машин, 40 автоцистерн з пальним, близько 800 рашистів. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, зроблено подання на присвоєння Вадиму Благовісному "Героя України" посмертно. 

"Я все ще чекаю його з війни, — каже 28-річна Катерина Благовісна, Вадимова сестра. — Чекаю, що напише — все гаразд, і ми, як зазвичай, поговоримо телефоном. Але телефон мовчить. А в нашому рідному Синдаревському, селі на Чернігівщині на 50 хат, — свіжа могила..." 

На початку повномасштабної війни брат і сестра телефонували одне одному або переписувались щодня. Вранці вона писала йому, надсилала смайлики, щоб додати трохи позитиву. 

"А ввечері ми зв’язувались телефоном, бувало, робили "конференцію": я, брат, батьки, — згадує співрозмовниця. — Вони, до речі, не хотіли виїжджати з нашого села, що було у "сірій" зоні на початку війни. Я жила разом з ними весь цей час, у невідомості, а після звільнення Чернігівщини поїхала за кордон, у Нідерланди. Повернулась — ховати брата". 

Востаннє вони поспілкувалися 6 вересня. Будували плани. Катерина хотіла приїхати з-за кордону, а Вадим мав намір взяти коротеньку відпустку. Відсвяткувати свій день народження, а згодом — і мамин. 

"Я все питала: ну що тобі подарувати, що привезти? А він: та я все маю, нічого не треба. А потім: ну сама придумай, — ділиться сестра героя. — Ми хотіли зробити приємний сюрприз батькам, приїхати додому... 7 вересня вранці я написала братові, що дуже його люблю, побажала гарного дня. За кілька годин надійшло: "Навзаєм". Тішилась, що з ним усе гаразд. Але вже пообіді Вадима не стало... 

Нам сказали, що ракета збила його Су-25, коли він уже йшов на приземлення. Брат не розповідав, де саме мав вильоти, казав: "Ми там, де проблеми. Ми там, де потрібні". Він був великий патріот України. Казав: ми воюємо вже не просто за свою землю, а за свою націю, за її існування". 

"Вадим був одним із найближчих мені людей, ми одразу знайшли спільну мову. Він був людиною, котра допомогла мені впоратись з особистим горем, втратою чоловіка у квітні, — додає Тетяна Середюк, кума. — Саме він був свідком початку наших стосунків з Єгором, у нього вдома та з його допомогою той зробив мені пропозицію руки і серця. 

Коли завагітніла, ми знали, що Вадим буде хрещеним батьком нашої доньки, адже ближчої нам людини в місті не було. Коли ми попросили його стати хрещеним татом для Єви, він радо погодився. Єва дуже любила його, а він "втрачав голову" від неї. Завжди усміхався, і таким я пам’ятатиму його довіку..."  

Олена КОВАЛЬСЬКА