Daria Dugina miała 30 lat. Była córką jednego z ideologów doktryny "ruski mir" (русский мир, świat rosyjski). Z jakiegoś powodu to jej śmierć wywołała u papieża Franciszka duże emocje. - Myślę o tej biednej dziewczynie, która zginęła w zamachu bombowym w Moskwie - powiedział. Bardziej sprawiedliwe byłoby opisanie Duginy tak: "biedna dziewczyna, która aktywnie wspierała wojnę rozpoczętą przez Rosję na Ukrainie, uważała masowe mordy w Buczy za inscenizację, tym samym je usprawiedliwiając".
Ale papież tak nie powiedział, a zacytowane wyżej jego słowa były ciosem w plecy milionów ukraińskich chrześcijan.
Papież myśli, jak mówi, o niewinnych ofiarach wojny. Ja też to robię. Jednak nasze koncepcje "niewinnych ofiar" różnią się.
Myślę o prawie 6 tysiącach zabitych w czasie wojny ukraińskich cywilów, w tym 324 dzieciach. Myślę na przykład o Alionie Kusznir, która też miała 30 lat, jak Dugina. Kusznir, z zawodu medyczka, ratowała na froncie rannych ukraińskich obrońców. Aliona również zginęła - była w Azowstalu, kiedy Rosjanie zrzucili na budynek trzytonową bombę. Fizycznie boli mnie myśl o tym, co ta młoda, piękna, miła dziewczyna musiała czuć w swoich ostatnich chwilach.
- Myślę o niewinnych, którzy płacą za szaleństwo, szaleństwo wszystkich stron. Wojna to szaleństwo - mówi papież.
Ale co to za szaleństwo ludzi, którzy zapłacili życiem za to, że szalony agresor, wychowany na ideach takich fanatyków jak Dugin, włamał się do ich domu?
W ciągu sześciu miesięcy wojny smutek wdarł się do prawie każdego ukraińskiego domu. Ja, każdy mój przyjaciel lub kolega ma kogoś, kto zginął w wojnie rozpoczętej przez Rosję. Nasze newsfeedy na Facebooku są jak nekrolog. Jeden długi, niekończący się nekrolog: umarł, umarła, zmarli... . Codziennie chowamy naszych bliskich, codziennie płaczemy.
Tak, jesteśmy silni, ale potrzebujemy wsparcia. Potrzebujemy jasnego wyartykułowania ram sprawiedliwości przez przywódcę duchowego. Potrzebne jest nam zdanie papieża: "Drodzy Ukraińcy, jestem po waszej stronie, potępiam zbrodnie Rosji i popieram was. Ludzie, którzy Was zabijają, to szaleńcy".
Chcielibyśmy, aby papież przyjechał na Ukrainę, gdzie ok. 4 mln osób nazywa siebie grekokatolikami i katolikami, a ponad 30 mln uważa się za chrześcijan i uznaje autorytet papieża (w przededniu wojny Centrum Razumkowa prowadziło studium socjologiczne, według którego papieżowi Franciszkowi ufa 42,4 proc. Ukraińców).
Chcielibyśmy zobaczyć papieża przy grobach zamordowanych Ukraińców w Buczy lub Irpieniu.
Chcielibyśmy usłyszeć słowa, które dodadzą nam jeszcze większej determinacji w walce ze złem.
Jesteśmy gotowi umrzeć za wolność, dobro i sprawiedliwość. I chcemy za to bardzo mało - moralnego wsparcia od osoby, której celem jest bycie zawsze po stronie prześladowanych, cierpiących lub niewinnie zabitych.
Wygląda na to, że sprzeciwienie się "szaleństwom wszystkich partii" jest politycznie korzystne. O wiele trudniej jest jednoznacznie stanąć po stronie światła, po stronie sprawiedliwości.
Czy możecie sobie wyobrazić wypowiedź papieża Piusa XII, gdyby wygłosił ją 30 kwietnia 1945 roku: "Mam na myśli biednego Adolfa, który został zmuszony do przedwczesnej śmierci przez połknięcie tabletki cyjanku potasu"? A jednocześnie nie wspomniałby o 60-80 milionach ofiar wojny zapoczątkowanej przez Hitlera.
Uczciwe słowo może być potężną bronią. Zwłaszcza, gdy pochodzi z ust jednego ze światowych liderów. Ale papież milczy. A kiedy mówi, jego słowa stają się bronią przeciwko Ukraińcom - nożem, który zadaje bolesną ranę.
Nie mam wyjaśnienia, dlaczego tak jest.
Mam tylko nadzieję, że biały kolor szaty papieskiej nie jest kolorem jego kapitulacji przed złem.
Uliana VITIUK
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Передайте це, будь ласка, Папі Римському
Я — українка, і я — греко-католичка. Саме тому я уважно стежу за публічними висловлюваннями Папи Франциска, бо вважаю його духовним лідером, який завжди мав би стояти в обороні справедливості. Однак з початку війни в Україні чи не кожен виступ Папи з українського питання викликає в мене глибоке розчарування. І не лише у мене, а й у моїх співгромадян. А його остання заява з приводу загибелі росіянки Дугіної стала, здається, кульмінацією несправедливості.
Дарії Дугіній було 30. Вона - донька одного з ідеологів доктрини "русского міра". Саме її особа чомусь викликала непересічні емоції в Папи Франциска. "Я думаю про ту бідолашну дівчину, яка загинула через бомбу в автомобілі в Москві", — сказав він. Було б чесно більш точно описати Дугіну: "бідолашна дівчина, яка активно підтримувала війну, розпочату Росією в Україні, вважала масові вбивства в Бучі інсценізацією, таким чином виправдовуючи їх".
Але Папа не сказав цієї правди. І це стало ударом в спину мільйонів українців-християн.
Папа думає, як він каже, про безневинних жертв війни. Я теж це роблю. Однак наші поняття "безневинних жертв" різняться.
Я думаю про майже 6000 загиблих цивільних українців у війні, у тому числі 324 дитини. Думаю про, наприклад, Альону Кушнір, якій теж було 30, як і Дугіній. Вона, медикиня, рятувала поранених українських захисників на передовій. Альона теж загинула — вона перебувала на "Азовсталі", коли росіяни кинули на будівлю тритонну бомбу: на Альону обвалилися стіни. Мені фізично боляче думати про те, що відчувала ця молода красива добра дівчина в останні миті свого життя.
"Я думаю про невинних, які розплачуються за божевілля, божевілля всіх сторін. Війна — це божевілля", — каже Папа.
Але у чому полягає божевілля людей, які поплатилися життям через те, що в їх дім увірвався божевільний агресор, вихований на ідеях таких фанатиків, як Дугін?
За шість місяців війни чи не в кожну українську хату непрохано увірвалося горе. У мене, у кожного мого друга чи колеги є хтось, хто загинув у війні, яку розпочала Росія. Наші стрічки новин у Фейсбуці схожі на некролог. Один довгий, нескінченний некролог: загинув, загинула, загинули… Ми щодня хоронимо наших рідних людей, ми щодня плачемо.
Так, ми сильні, утім нам потрібна підтримка. Нам потрібно чітке артикулювання рамок справедливості духовним лідером. Нам потрібна фраза від Папи: "Дорогі українці, я — на вашому боці, я засуджую злочини росії і підтримую вас. Люди, які чинять вам цю глибоку кривду, — безумці".
Ми б хотіли, щоби Папа приїхав до України, де близько 4-х мільйонів людей називають себе греко- та римо-католиками, а більше 30 мільйонів вважають себе християнами і визнають авторитет Папи (напередодні війни центр Разумкова провів соціологічне дослідження, згідно з яким Папі Франциску довіряють 42,4 % українців).
Ми б хотіли побачити Папу на могилах убитих українців у Бучі чи Ірпені.
Ми б хотіли почути слова, які додадуть нам ще більше завзятості у боротьбі зі злом.
Ми готові помирати за свободу, добро і справедливість. І ми хочемо за це зовсім небагато - моральної підтримки від людини, чиє призначення й полягає в тому, щоб завжди бути на стороні переслідуваних, страждущих чи невинно вбитих.
Мабуть, політично вигідно бути проти "божевілля всіх сторін". Значно важче однозначно бути на стороні світлого, на стороні справедливості.
Чи можна уявити собі заяву Папи Пія XII, якби він зробив її 30 квітня 1945 року: "Думаю про бідолашного Адольфа, який вимушений був передчасно піти у засвіти, ковтнувши таблетку ціанистого калію"? І при цьому не згадати про 60-80 мільйонів жертв війни, розпаленої Гітлером.
Справедливе слово може бути сильною зброєю. Особливо коли воно звучить з уст одного з лідерів світу. Але Папа мовчить. А коли говорить, його слова стають зброєю проти українців — ножем, що завдає болісної рани.
У мене немає пояснення, чому це так.
У мене є лише надія, що білий колір папського убрання — це не колір його капітуляції перед злом.
Уляна ВІТЮК
