Саме Віталій Боровий разом зі своєю колегою були єдиними працівниками ритуальної служби в місті, що не припинила роботу після 24 лютого. Жінка займалася питаннями, не пов’язаними з транспортуванням, він — забирав покійників. Причому все робили безплатно.
"Мости, які з’єднували обидві частини Ізюму, підірвали, — каже Віталій Боровий. — Тож загиблих жителів зазвичай переносили на другий берег, зробивши перехід із дощок, й уже звідти ми забирали машиною та везли у місце останнього спочинку. Найважче було забирати дитячі тіла. Не раз у нас цілились вороги, декілька наших машин згоріли..."
Через півтора місяця від початку великої війни місто окупували російські військові, додає Віталій Боровий. Загиблих менше не ставало.
"У нас закінчилися хрести, труни. Крім того, у місті зникли світло, вода, — згадує чоловік. — Доводилось вмикати генератор і самотужки збивати труни, витісувати хрести, підписуючи їх маркером.
Росіяни пригнали кран і стали розбирати завали будинків, бо звідти було чути трупний запах. Я забирав ті всі понівечені тіла, частини рук, ніг...
Росіяни пригнали кран і стали розбирати завали будинків, бо звідти було чути трупний запах.
Окупанти дозволили ховати всіх у лісі, з іншого боку кладовища в Ізюмі. Ще й казали мені, що то все наша влада винна і що Росія подаватиме до суду на Україну через ці масові вбивства. Хоча ми всі бачили, звідки саме летіли ракети та снаряди....
А скільки ми викопали тіл між будинками, на городах, людям же не давали поховати рідних на цвинтарі! Тому просили нас, а ми вже везли їх до нашого моргу... Іноді на ношах і на підлозі лежали десятки тіл.
Часом здавалось, що можна зійти з розуму від побаченого. Але я мусив триматися, адже розумів: крім мене, просто нікому належно поховати жертв російської війни. Ми ж — українці, ми маємо серце, ми християни й повинні допомагати одні одним".
Після деокупації міста Віталій Боровий відвіз слідчих на місце поховання людей. І дуже допоміг в ідентифікації. Нині всі тіла — у Харкові, де проводять експертизу ДНК.
"Ми ж досі знаходимо щодня 3 — 5 тіл, — каже чоловік. — Про відпочинок годі думати".
