Обидва "вагнерівці" потрапили в полон ще наприкінці минулого року. CNN не розголошує їхніх імен, але відомо, що вони одружені, мають дітей і були завербовані під час ув'язнення. Один бойовик відбував 20-річний термін ув'язнення за ненавмисне вбивство.
Вагнерівці розповідають про свій досвід війни і найбільші страхи
"Вагнерівці" розповіли CNN про жахливі втрати під час нападів "першої хвилі".
"Нас було 90 людей. Шістдесят ліквідували під час того першого штурму, вони втратили життя під час мінометного обстрілу. Декілька залишилися пораненими... Якщо одна група не мала успіху, одразу надсилалася інша. Якщо тій не вдалося, вони відправляли ще одну групу", – розповідав один із полонених, згадуючи свій перший штурм біля села Білогорівка.
Інший росіянин розповів, як брав участь у штурмі, який тривав п’ять днів у лісі поблизу міста Лисичанськ.
"Перші кроки в ліс були важкими, бо все заміновано. З 10 хлопців семеро лягли одразу", – сказав він.
"Пораненим не допоможеш. Українці вели по нас щільний вогонь, тож навіть якщо поранення були незначними, ти маєш йти далі, інакше під вогонь потрапляєш саме ти", — згадує окупант.
"П’ять днів ти працюєш, люди вмирають біля мене, моляться Богу, благають води. Ви думаєте, що можете покласти зброю, і більше нічого не станеться. Але через 10 хвилин знову починається бій, і вони (українці) йдуть за тобою", — цитує сайт "вагнерівця".
За словами окупантів, на той час втрат накопичилося десятки. "Коли приїжджають поранені, отримуєш наказ їх вантажити, і не дуже думаєш, хто мертвий, а хто поранений", – сказав один із них.
Протягом кількох тижнів на передовій двоє чоловіків сказали, що у них був лише один інстинкт — вижити.
"Просто щоб вижити. У мене просто було бажання вижити, хоч би якою ціною", – розповів ув’язнений, який брав участь у битві в лісі.
За словами чоловіків, альтернатива йти через мінні поля назустріч українській артилерії була не менш смертельною. Ще страшніше було відступати.
"Ми не могли відступити без наказу, тому що якщо ми не виконаємо наказ, нас уб'ють", — сказав один із полонених.
І такі випадки були.
"Один чоловік залишився на позиції, він був дуже наляканий, це був його перший штурм. Отримали наказ бігти вперед. Але чоловік сховався під деревом і відмовився. Про це доповіли командуванню. І все. Його відвели за 50 метрів від бази. Він викопав собі могилу, а потім його розстріляли".
Інший боєць повідомив про подібну ситуацію: "Нашому командиру сказали, що якщо хтось зупиниться, то його треба ліквідувати. І якби ми цього не зробимо, то ліквідують нас".
Полон став полегшенням
"Вагнерівці" розповіли американським журналістам, що їхали воювати з поляками.
"Ми думали, що будемо воювати з поляками і різними найманцями. Ми не думали, що там хтось залишився в українській армії. Ми думали, що вони залишили країну… Ніхто насправді не думав, що ЗСУ справді воюватимуть за свою країну, за своїх близьких. Ми дізналися про це лише після того, як зайшли туди", – сказав бойовик.
За словами в’язнів, полон став полегшенням.
Один із окупантів розповів, що він і ще один бойовик були єдиними, хто вижив у своїй групі, опинившись "між двома українськими мінометами та снайпером".
"Мені командування наказало окопатися на своїй позиції, я зробив це і чекав евакуації. Послали одну групу з 10 осіб. Снайпер знищив усіх 10", – пригадав він.
"Тоді команда нам по рації сказала: забирайтеся, як можете, ви самі", — сказав окупант.
Саме тоді, за його словами, українські військові "підійшли і вистрілили біля моєї ноги, сказали "руки вгору", і все".
