На початку війни тривав запис охочих увійти до складу 125-ої бригади територіальної оборони Львова, яка захищатиме місто від загарбника. До її лав вступив Павло Калитовський. Сьогодні бригада воює в одній з гарячих точок на сході України.
Військовий ЗСУ: "Частіше усміхайтеся — це так важливо!"
"Людям, у яких є сім’я, дуже пощастило. Я би хотів, щоб ви не забували про це, — каже Павло Калитовський. — У мене після 24 лютого дуже змінилося ставлення до створення сім’ї. Раніше було якось байдуже, а тепер я мрію знайти кохану дівчину, мати багато діток. Я навіть уявляю, як ми вінчаємося у гарнізонному храмі...
Про кого я найчастіше нині думаю? Про мою племінницю, яка не так давно народилася. Мрію її побачити. Думаю про мою маму Лесю. Мамо, я повернуся! Все буде добре! У моєї мами обов’язково будуть онуки!"
Військовий каже, що колись мріяв переїхати жити в Ісландію, бо "це дуже гарна країна". Тепер він переконаний — ніколи не покине Україну. Хоче жити на Батьківщині.
"Також ця війна змінила моє ставлення до російської мови, — веде далі Павло Калитовський. — Я вільно нею володію, але тепер просто не можу її чути. Коли їду через блокпост і чую від наших військових російську, кажу: "Повтори, будь ласка, все, що ти сказав, але нормальною мовою". Для мене це дуже принципово.
Хочу попросити читачів: не забувайте, що 90 відсотків тих військових хлопців і дівчат, які нині борються на війні, — це не професійні військові. Це цивільні люди, які одягнули форму й пішли захищати свою землю. Поважайте їх.
Я бажаю всім, хто це читатиме, частіше усміхатися — це так важливо! А ще, будь ласка, частіше обіймайте дітей, батьків, піклуйтеся про старших".
Оля ПІЛІЩУК
