Український військовий Олександр Коваль шокував зізнаннями про полон у "вагнерівців".
Полон: воїнам ЗСУ показували відрізані голови
Як повідомив захисник в інтерв'ю "Донбас. Реалії", він потрапив у полон пораненим. Через травми чоловік "вимкнувся", а отямився вже в одному окопі з "вагнерівцями". Йому зав’язли очі, побили й доправили на командний пункт.
"Мені дуже пощастило. Того дня у них було нове розпорядження – дуже потрібні були полонені. А так – у полон брали лише офіцерів, решту – добивали", - згадує воїн.
"Вагнерівці" привезли його до тилового села. Там Олександра "спакували" та почали знищувати морально, показуючи відрубані голови, як вони говорили, українських солдатів, лякали розстрілом, влаштовували імітації.
Далі Олександра привезли в якесь село та спустили чи то у льох. "Купа будівельного сміття. Показують – свіжі, відрізані голови наших хлопців, насаджені на арматуру. Один каже: "Це Едик, а це – Валера. Вони хотіли, щоб все було за Женевськими конвенціями. Ти теж хочеш за конвенціями? Місце для третього є". Розповідав, що він робить з полоненими, як відриває голови. Справжній садист, маніяк. Я попрощався з життям, мені уже нічого не було страшно. Картинка стояла перед очима – покійна бабуся, братик, сонце, тепло, і я маленький", – розповідає військовий.
Далі Олександра перевезли в окуповане Первомайське. У приміщенні тамтешньої колишньої взуттєвої фабрики його разом з близько сотнею військовополонених утримували в тісних і вологих камерах. Спершу в кімнаті розмірами 8 на 8 метрів було 20 людей, потім – більш ніж 30. Спали на дерев’яних піддонах, вкрившись шматками дерматину.
"Вони самі казали, що в них немає завдання нас вбити, а є мета – зламати, морально, фізично", - зазначив воїн.
ПВК "Вагнера": один медик і лікував, і катував
Нормального харчування та питної води не було. Посеред зими на полонених була тільки термобілизна. Замість туалету була баклажка.
Воїн пригадав, що новобранців били, намагалися зламати фізично й морально, і повсякчас агітували переходити на бік Росії. Кількох українських військових розстріляли. Медична допомога була "специфічною".
"Був такий офіцер, позивний – Док. Він лікував, він же й катував. В одного нашого хлопця, Вані, йшов пісок з нирок, він дуже мучився. Ми попросили охоронця закликати Дока. Через дні три він прийшов і дав таблеточку ношпи. Мене Док допитував. Питав, що "цікавого" я знаю, де наша артилерія, де наші танчики, де штаб… Лупив... Щодня, навіть по кілька разів на день агітували: "Хто служити в російську армію? Бо всіх розстріляємо". Відповідали: "Ні, ми полонені, навоювалися". Були і розстріли".
Вижити Олександру допомогла підтримка побратима, який був у полоні разом із ним. Звільнили разом ще з 63-ом бранцями – за обміном. Перший телефонний дзвінок він зробив мамі.
