З початку наступу ЗСУ звільнили 8 селищ та приблизно 100 квадратних кілометрів території. "Тактика ЗСУ — вимотування противника регулярними атаками невеликих загонів", — розповів проекту "Можемо пояснити" військовий аналітик ФБК Ян Матвєєв. Російська армія зазнає високих втрат, підтвердили The Wall Street Journal військовополонені, яких утримують у Краматорську. Вони також кажуть про низький бойовий дух у російській армії та про функціонування загороджувальних загонів, які розстрілюють бійців, що відступають.
Битва за П'ятихатки і Василівку: ворог зазнав численних втрат
"Ми весь день, десь до обіду, билися. А потім у нас багато "трьохсотих" (поранених) було і ми почали їх вивозити. Ми сім рейсів туди назад зробили", — розповідає окупант про втрати, яких його батальйон зазнав 17-18 червня під час боїв біля Василівки та П'ятихаток — населених пунктів, які ЗСУ звільнили у перші дні контрнаступу.
"Це караул: переламані ноги, руки, кишки валяються, голови пробиті. І дуже близький наш друг, замкомбат, загинув", — розповідає боєць осетинського мотострілецького батальйону "Сармат".
За його словами, офіцери батальйону відмовляються брати на себе відповідальність за виведення солдатів із передової, навіть коли утримувати позиції вже неможливо. "Пацани намагаються просто сховатись, і один за одним гинуть, а командири не дають добро на відхід. У результаті все одно потім доводиться відходити", — сказав співрозмовник "МО".
Під час масованих атак ЗСУ російська артилерія практично не прикривала їхній батальйон, розповідає Сергій. Він разом з частиною підрозділу зміг відійти з П'ятихаток до Василівки (19 км шляху), доля решти бійців, які були у П'ятихатках, не відома. Після здачі Василівки та П'ятихаток батальйон перекинули до району Мелітополя.
Російський військовий розповідає про зневіру в рядах окупантів
Розповідь російського військовослужбовця про великі втрати в російських частинах, розчарування в начальстві та бажання повернутися додому передав редакції "Можемо пояснити" його друг. Відомо, що Сергій (ім'я змінене) родом із Владикавказу, раніше проходив строкову службу, а з початком війни добровільно підписав контракт.
Сергій добровільно пішов на війну, але зараз зізнається, що хотів би повернутись додому. "Останній час він дуже пониклий, ми з ним розмовляли про те, що швидше б усе це закінчилося, він писав, що додому хоче дуже. За голосом його взагалі не впізнати", — каже його друг.
Окупант також говорить про неможливість вплинути на командирів та відчуття безнадії, яка панує серед загарбників: "І мій знайомий, і його товариші по службі розуміють, що якщо ніякого рішення не буде, то вони просто загинуть усі".
