"Віталій народився та виріс у Бучі. Завжди казав, що ні на що її не проміняє, бо це рідна земля, — розповідає газеті "Експрес" дружина загиблого Олена Фесюк. — Чоловік мріяв про власне СТО й підробляв, ремонтуючи автівки.
Коли почалась війна, Віталій вивіз мене й сина до Києва. А сам зібрався у військкомат. Більше ми не бачилися. 26 лютого чоловік написав нашому синові Владиславу, що сильно його любить, аби він нічого не боявся. Я пробувала зателефонувати коханому, але зв’язку не було. Тільки в квітні мені написав один чоловік і повідомив, що Олег загинув у нього на руках".
Так Олена дізналась, що сталося з Віталієм. У військкоматі в нього забрали військовий квиток, дали рюкзак, зброю, призначили розвідником-коригувальником. Поставили завдання — вести підрахунок ворожої техніки, котра рухалась через Бучанський переїзд. Проте 27 лютого Віталія помітили окупанти, почали обстрілювати. Чоловікові відірвало праву руку, поранило передпліччя, грудну клітку. Він стік кров’ю. Поховали Віталія у братській могилі, й лише після деокупації Бучі дружина його перепоховала.
Волонтерка Катерина Українцева додає: окрім чоловіка й тата, родина Фесюків втратила ще й дім. Його пошкодило ворожим снарядом. Житло непридатне для проживання.
"У травні минулого року Олена звернулась до мене й попросила про допомогу. Я допомогла їй оформити хо-ча б пенсію по втраті годувальника, отримати виплати від мерії як родині загиблого, — каже Катерина. — А ось статусу військовослужбовця для Віталія потрібно домагатися через суд, адже немає жодних документів про те, що він виконував бойові завдання. Удова із сином залишились у Бучі та винаймають житло. Олена працює у магазині з ранку до ночі, тягає важкі ящики з м’ясом, бо треба виживати та виховувати сина. Ходить така худенька, з бандажем на шиї, бо зірвала на роботі хребет. А Владик постійно сам удома".
Нещодавно Олена подзвонила Катерині з несподіваним проханням: 10-річний син щось хоче передати на армію. Як це зробити?
"Я собі подумала: певно, малюнки, — розповідає Катерина. — А виявляється, до війни Владу на день народження подарували гроші. Хлопчик вирішив їх задонатити на ЗСУ. Влад сказав мені: "Це справжні 50 американських доларів! Ці гроші подарував мені тато... Візьміть на ЗСУ!" Неймовірний хлопчик із такими сумними та водночас дорослими оченятами. Розмірковує, як важко воїнам і як він їх любить, бо таким був його батько. Владик сів у нашу машину й показував, де в неї яка запчастина, хвалився, що це тато його всього навчив".
Катерина виклала історію хлопчика у соцмережі й небайдужі придбали Владу новий велосипед та іграшкові пістолети, бо старі в нього зламались.
"Мені писали сотні людей і просили не віддавати ті 50 доларів на ЗСУ, а залишити хлопчикові як пам’ять про тата, — каже Катерина. — Владику, твій батько на небесах пишається тобою".
