60 переливань крові та 69 операцій: медики двох лікарень рятують бійця після важкого поранення
24 жовтня минулого року воїни 92-ї ОМБр потрапили під артостріл на Луганщині. Ворог поцілив у бронемашину, в якій із 12 бійців вижило троє, серед них — Роман Єрмоленко. У критичному стані його доставили до харківського госпіталю. Відтоді за життя й відновлення воїна боролись медики кількох лікарень. Зрештою 44-річного Романа перевели до львівського Центру "Незламні", де провели ще кілька операцій, а тоді взялись за реконструкцію обличчя.
— Воїн зазнав комбінованої вогнепальної травми правої частини тіла — руки, ноги й обличчя, — розповідає газеті "Експрес" Олег Ковтуняк, керівник Центру голови і шиї лікарні святого Пантелеймона. — Після численних операцій, коли стан пацієнта стабілізувався й загоїлися рани, ми стали готувати його до реконструкції обличчя.
— У чому саме полягала проблема?
— М’які тканини його лиця були збережені, хоч і з’явились рубцеві зміни. Але через поранення ушкодження зазнали кістки обличчя, через що чоловік не міг відкривати рота, а отже, їсти й розмовляти.
Здебільшого пацієнти з такими важкими дефектами потребують аутотрансплантації кістки. Але в цьому випадку складність полягала в тому, що в бійця ампутовано ногу, рука внаслідок поранення втратила функціональність. Тож ми не могли трансплантувати власну кістку пацієнта.
На основі комп’ютерного моделювання київські спеціалісти виготовили з титану індивідуальні частини виличної кістки, дна орбіти, нижньої щелепи та скронево-нижньощелепний протез. Фахівці подбали про те, щоб обидві частини обличчя пацієнта були симетричними.
Титан — найбільш інертний метал для організму людини. Але ми попередили Романа про ризик: якщо шкіра на протезах не приживеться, доведеться їх вилучити.
— Бійцеві 60 разів переливали кров. Це вже 69-та операція, яку переніс Роман. Як усе минуло?
— Операція тривала близько п’яти годин. Найбільша складність полягала в тому, що потрібно було оголити кістки, які залишились. Для цього довелося від’єднати від них шкіру, підшкірну клітковину, м’язи та слизові оболонки, аби не ушкодити їх і запобігти перфорації, бо тоді протези оголилися б.
Зрештою зафіксували протези спеціальними гвинтами. Операція пройшла успішно.
Рани добре гояться, немає прорізування пластин. Роман може розмовляти та самостійно їсти. А попереду ще — встановлення дентальних імплантів (замість втрачених зубів). Також пацієнтові виготовили протези ноги й руки. Загалом після такого важкого поранення реабілітаційний період триває від трьох до п’яти років. Віримо, що Романові все вдасться!