Після остаточного занепаду Київської Русі у XIII столітті, її території увійшли до складу інших держав. Але не дивлячись на це, слов’янське населення зберегло свою мовну та релігійну ідентичність. Тому назву свого етносу вони виводили від слова "Русь".
На землях, які увійшли у склад Московського царства, а пізніше - Російської імперії, у XVIII ст. чітко закріпилася прикметникова самоназва етносу: "русский".
У той самий час, на колишніх землях Київської Русі, які на той час увійшли до складу Австро-Угорської імперії, існувало декілька назв етносів для східних слов’ян, що дотримувалися православ’я чи греко-католицизму: літвіни, руснаки, або русини.
Так, у Речі Посполитій у XVI - XVIII ст. назву "русини" вживали як по відношенню до предків сучасних українців, так і білорусів. Хоча останніх часто називали і літвінами - русинами із Великого князівства Литовського. Але що характерно, слово "русин" ніколи не вживали у відношенні мешканців Московського царства. Їх називали "московитами".
У XVIII ст. після зникнення польської державності та входження півдня Речі Посполитої до складу Австро-Венгерській імперії, "русини" стали офіційною назвою всіх підданих цезаря з числа православних східних слов’ян.
Втім, в результаті наполеонівських війн, в Європі почався процес становлення національних держав. Хоч українцям і не вдалося створити власну державу, але процес становлення національної самосвідомості привів до того, що русини все частіше почали ідентифікувати себе як українців. До часу розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 році самоназва "українці" майже витіснила старе визначення "русин".
Втім, залишилися і місцевості, де слово "русини" продовжують вживати і зараз. Однією з них і є Закарпаття. Так, за даними перепису 2001 року – 10 тис. закарпатців (0,8% від населення області) назвали себе русинами.
Для порівняння: русинами під час перепису 1921 р. на Підкарпатській Русі записалося 321 тис. осіб, а у 1938 р. - 402 тис. осіб.
У той же час українці, які після розпаду Австро-Угорської імперії опинилися в Чехословаччині (переважно в околицях словацького міста Пряшева), по наші дні у якості самовизначення використовують подвійну назву етносу "русини-українці".
Русини та російська пропаганда
У наші часи самоідентифікацію частини закарпатців, як "русинів" пробувала використовувати російська пропаганда. Прокремлівські налаштовані політичні, суспільні і релігійні діячі Закарпаття активно поширювали наратив про те, що, нібито, русини не є українцями. Буцім то вони є окремим народом, який тісно спокрівлений з росіянами і є частиною пресловутого "русского мира".
Зусилля Кремля мали частковий успіх. На початку 2000-х завдяки ідеї про русинів, як окремий народ, росіянам вдавалося підживлювати сепаратистські настрої і проводити проросійські сили в органи місцевого самоврядування. Втім, розвиток сепаратистських ідей на Закарпатті далі "балачок" не пішов: адже як еліти регіону, так і велика кількість пересічних закарпатців отримують прибуток саме завдяки українському кордону: будь-то контрабанда, торгівля, робота на митниці чи в Прикордонній службі, або транспортні перевезення і обслуговування супутньої інфраструктури. Тому відокремлення від України на Закарпатті по-просту нікому не вигідно.
Отже, на питання про те, чи є русини частинами українського етносу, або окремим народом, не можна дати однозначної відповіді. Адже, один з головних критеріїв визначення етносу - це самоідентифікації його носіїв. Переважно, потомки людей, яких у давнину називали русинами, ідентифікує себе, як українців. Хоча є і такі, хто не погоджується з цим.
Якби там не було, у русинів набагато більше спільного з українцями, чим з росіянами, як в історичному, так і в етнічному плані. Адже росіяни відокремилися від решти східних слов’ян ще у XIII сторіччі, у той час як зв’язок Закарпаття з іншими частинами України ніколи не переривався.
Чи існує русинська мова?
Немає однозначної відповіді і на те, чи існує окрема русинська мова. Від людей, які самоідентифікують себе як русинів, можна почути, що вони використовують: "русиньский язик", "руську бисіду", "руснацький язик", "руски язик". Частина лінгвістів вважає їх діалектами української мови. Частина - виділяє в самостійну мову, яка має декілька власних діалектів.
Втім, знову таки, як би там не було, "руски язик", яким послуговуються на Закарпатті, аж ніяк не є російською мовою. Закарпатцю, що розмовляє на "руским язику" і не знає літературної російської, буде доволі складно розмовляти з росіянами. Скоріш за все, вони зможуть вести діалог лише на дуже прості теми, в яких слов'янські народи використовують переважно спільну лексику.
До речі, подібне співпадіння назв мов аж ніяк не є чимось унікальним. Так, словаки називають свою мову "slovenský jazyk", а словени - "slovenski jezik". При тому, словацька мова належить до групи західно-слов’янських мов, а словенська - південно слов’янських. Їх носії взагалі не зрозуміють один одного.
