Данило народився у Донецьку, де жив до 5 років. Потім родина переїхала в Маріуполь, звідки родом його батько. Хлопець навчався в україномовній школі. Захоплювався літературою, музикою, відеоіграми, і останнє згодом дуже допомогло йому в аеророзвідці. Данило став першокласним оператором БпЛА та знищив чимало ворогів. "Він горів перемогою", — згадує мама воїна Марія Подибайло, пише газета "Експрес".
У 2013 році одинадцятикласник Данило поїхав з мамою на Майдан у столицю. "Також ми їздили на Майдан у Донецьк, пізніше збиралися у Маріуполі, влаштовували флешмоби з українською символікою. Данило закінчував школу вже в окупованому місті, але попри це, на випускній лінійці він зі своїми однокласниками тримали синьо-жовті прапори й виконували гімн України. Хоч це було небезпечно", — каже пані Марія.
З 2014 року Данило брав активну участь у роботі волонтерського центру "Новий Маріуполь", головою якого була його мама. Для неї він був правою рукою. Разом формували самооборону, організовували медичну підготовку, вишколи, влаштовували проукраїнські мітинги. Коли Маріуполь звільнили від окупантів, Данило продовжив займатися музикою, писати вірші та книжки. Був світлооператором на концертах, де виступали відомі зірки, чудово монтував відео.
"Данило також був ведучим та учасником на фестивалі "Червона рута" 2015 року, який відбувався у Маріуполі. Син здобув III премію за виконання патріотичної пісні, — каже Марія Подибайло. — Він фіксував наслідки обстрілу Східного мікрорайону Маріуполя 24 січня 2015-го. Ці кадри розійшлися по всьому світу".
Паралельно Данило здобував освіту історика у Маріупольському державному університеті.
"Він був лідером думки, дуже творчою особистістю, — каже Антон Самойленко, друг і одногрупник Данила. — Коли всі нервували, він завжди почувався дуже впевненим. Міг на одному аркуші написати лише декілька тез, а за кафедрою на семінарі доповідав 20 хвилин".
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Данило продовжив партизанити в Маріуполі. "Він організовував людей, розподіляв обов’язки, допомагав із забезпеченням їжею, водою, ліками, рятував поранених, нотував пересування російських військ", — каже Марія Подибайло.
Згодом Данило вступив до лав 128-го батальйону 112-ї бригади ТрО, служив в окремому підрозділі аеророзвідки "Ангели". Брав участь в обороні Київщини, пізніше воював на Харківщині та під Бахмутом.
"Данило був першокласним оператором дронів. Разом із побратимом "Растою" повибивали дронами тили й резерви росіян та створили умови для просування наших військ, — каже з гордістю мама Героя. — Окупанти знали про хлопців і полювали на них. Пригадую, Данило зателефонував 15 травня. Розповів, що було попадання у бліндаж, але вони живі. Сказав, що його врятувала тактична сорочка з вишивкою, яку я йому подарувала..."
Данило Подибайло загинув 1 червня разом зі своїм напарником "Растою" під час виконання чергового бойового завдання.
"Данила кремували, — каже матір. — Він просив, щоб його прах розвіяли над морем у Маріуполі. На прощання з ним сестрички одягнули футболки з його улюбленим героєм аніме — Наруто. У сина, до речі, був такий же позивний і багато татуювань. Також ми одягнули яскраві різні шкарпетки — Данило все життя принципово носив тільки такі".
