Хімічну зброю використали російські військові на півдні України. За повідомленням командувача оперативно-стратегічного угруповання військ "Таврія" Олександра Тарнавського, заборонені снаряди окупанти скинули на позиції українських військових в районі Новоданилівки Запорізької області. Ворог здійснив два артилерійських обстріли боєприпасами ймовірно з хлорпікрином. Внаслідок цього обстрілу люди не постраждали, - додав Тарнавський.
Ворог, в порушення всіх Конвенцій, продовжує використовувати хімічні боєприпаси", – наголосив Тарнавський і додав, що росіяни намагаються робити все, щоб зупинити рух українських військ, "але в них не вийде
Хлорпікрин, який використовують російські військові, також відомий як нітрохлороформ, є безбарвною або блідо-жовтою маслянистою рідиною з різким запахом. Речовину 1848 року відкрив шотландський хімік Джон Стенхаус, влаштувавши реакцію гіпохлориту натрію з пікриновою кислотою. Сьогодні його виробляють завдяки реакції нітрометану з гіпохлоритом натрію або хлороформу з азотною кислотою.
Температура кипіння чистого хлорпікрину становить 112 градусів за Цельсієм, речовина погано розчиняється у воді, але добре - в іприті, дифосгені та багатьох інших отруйних речовинах. Не горить, має більшу густину в порівнянні з повітрям і дуже токсичний.
При контакті хлорпікрин викликає сильне запалення очей, носа, горла, дихальних шляхів. Ефективно працює як сльозогінний газ, швидко позбавляє людину боєздатності, але у великій концентрації (2 мг/л при експозиції 10 хв) може призвести до смерті. Крім того, хімікат отруює воду та їжу солдатів.
Через отруйні властивості речовину у великих кількостях використовували під час Першої світової війни та накопичували під час Другої світової війни, військами СРСР застосовували її в Афганістані. Наразі її заборонено використовувати у військових цілях згідно з Конвенцією про заборону хімічної зброї нарівні з синильною кислотою.
Застосовувати хлорпікрин у бойових діях перестали також через невисоку токсичність порівняно з іншими отруйними речовинами та сильну подразнювальну дію, що дозволяє швидко виявити застосування хімічної зброї та нейтралізувати ефект. Втім, довгий час речовину використовували для навчання військових та перевірки засобів хімзахисту.
Росіяни застосовують заборонені хімічні боєприпаси не вперше. Так, 24 червня, російські загарбники скинули заборонену вибухівку на одну з позицій бійців ЗСУ на Мар'їнському напрямку. За словами речника об'єднаного пресцентру Сил оборони Таврійського напрямку Валерія Шершня, це був аерозольний боєприпас задушливої дії. Щоправда, вітер в той час дув саме в бік противника.
А ще раніше речник Сил оборони Таврійського напрямку Олексій Дмитрашківський повідомив, що російські окупанти використовують проти українських Захисників попередньо елемент "Люїзит" на Бахмутському напрямку.
Люїзит – це бойова отруйна речовина шкірно-наривної дії, єдине відоме практичне застосування якої – як компонент у хімічній зброї.
Люїзит належить до стійких отруйних речовин, за нормальних умов має різкий подразнюючий запах. Цій речовині притаманна подразнююча дія на слизові оболонки та органи дихання. Перші ознаки отруєння з'являються вже через 3-5 хвилин після потрапляння люїзиту на шкіру чи в організм.
В разі легкого ураження ознаки отруєння люїзитом зникають за кілька днів. Водночас важке ураження має такі симптоми як нудота, головний біль, втрата голосу, блювання, слабкість. Якщо в постраждалого спостерігаються спазми в грудях та задуха – це ознаки тяжкого отруєння.
Зауважимо, що використання хімічної зброї суворо заборонено Конвенцією про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 року.