Даніїлу Мельнику 20 років. Попри щиру посмішку хлопець має протези на обох ногах і руці. Кілька тижнів тому він отримав постійну біонічну руку. До цього два місяці ходив із навчальним міоелектричним протезом. Його безоплатно надав американський фонд. Нині хлопець перебуває у Штатах, передає hromadske.
Після 11-го класу я вступив до Львівської військової академії на спеціальність «механізовані підрозділи», тобто піхота. За 2,5 роки навчання я вивчився на молодшого сержанта і здобував фах командира взводу. 26 лютого 2022 року в нас планувався випуск.
Уже 27 лютого 2022 року 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого, у якій 19-річного Даніїла призначили заступником командира, відправили на бойове завдання. Спочатку підрозділ дислокувався у Житомирської області. А через кілька днів поїхав на Київщину.
7 березня ми сформували батальйон для наступу і рушили в напрямку Бородянки. У нас було сім БМП, танк і медична машина. Заїхавши туди, ми потрапили в засідку росіян.
В окупованому росіянами селі розпочався бій. Батальйон мав великі втрати. Хлопця теж поранило уламками, але він ще продовжував відстрілюватися. Після чергового вибуху йому роздробило ліву кисть, а на правій — зачепило пальці. Мельник віддав своїм побратимам патрони та гранати, а сам поповз до комірчини. Думав, там і помре.
Там я пролежав дві доби пораненим. Евакуація вже була неможлива. Вони лазили хатами, щось шукали, і так знайшли мене. Їм я відразу сказав, що спілкуватися не буду, тому можете мене застрелити. Вони все одно почали мене допитувати.
Після довгих допитів окупанти надали першу домедичну допомогу пораненому та трохи нагодували його. А потім взяли у полон. Його збиралися запроторити до СІЗО в Росії, але стан його був надважким.
Полонених назбиралося 65 людей, із яких усього 15 військових, а решта — цивільні. Мене не взяли. Якимось чином я потрапив у цивільну лікарню міста Рильськ.
Уже там йому ампутували кисть лівої руки, яка почала гнити. На правій руці були відморожені пальці, чотири з них теж довелося відрізати.
21 квітня 2022 року відбувся обмін полоненими і Данііл повернувся додому. Через два дні в Києві йому ампутували дві стопи. Далі перевезли до Львова на реабілітацію, звідти — до Любліна.
Щойно я приїхав до реабілітаційного центру, одразу ж зміг узяти кубики й почати перекладати їх. Звісно, що це не моя рука і відчуваю я її інакше. Але сьогодні вже можу тримати склянку, рюкзак, телефон, застібати куртку, натискати клавіші ноутбука чи тримати мишку. Також великий плюс у тому, що рука не відпочиває і зайнята роботою. Тепер у мене є кисть, симетрія, і це взагалі супер.
Наразі Даніїл закінчує протезування у США. Тут він зайнятий у проєкті з навчання військових ветеранів і їхньому подальшому працевлаштуванні. Хоче пройти курси й отримати кваліфікацію психолога, щоб допомагати своїм побратимам справлятися з наслідками війни.
