Валентині Деньгіній через місяць виповниться 22 роки, а її коханому Дмитру — 26. Такі молоді, а вже пройшли через жахіття війни. Тому цінують кожну мить разом.
Закінчивши навчання у медичному коледжі, Валентина у вересні 2020 року підписала контракт із бойовою 128-ю бригадою. "Пригадую, одного дня моя співмешканка по кімнаті пішла в наряд. Я була лише другий тиждень на службі. Раптом заходять у кімнату двоє хлопців, кидають свої речі. Вони були на навчаннях і прийшли в свою кімнату, а виявилось, що вона вже не їхня. Ось так я познайомилась із Дмитром, згодом ми стали зустрічатися", — розповідає Валентина Деньгіна.
Закохані мали багато планів, але їх перекреслила велика війна.
"Вранці 27 лютого ми вирушили в напрямку Мелітополя двома танками, — розповідає Валентина. — В’їхали у Токмак, а назустріч — ворожа колона. Відбили атаку, а потім отримали наказ рухатися далі. Один танк завівся, а наш не встиг і в нього влучив снаряд. Я з трьома хлопцями сиділа на башті. Дмитро з побратимом Давидом були всередині танка. Від вибуху двоє побратимів загинули відразу. А мене з Дмитром вибуховою хвилею відкинуло на асфальт. Тоді коханий отримав контузію. Коли отямився, підповз до мене і відтягнув від танка. Згодом на допомогу прийшли хлопці з іншого екіпажу й допомогли нам евакуюватися".
Валентина була в комі десять днів. Вийшовши з неї, ще не знала, як важко боротиметься далі за кожен подих.
У мене була гематома мозку, яку відразу видалили. Згодом виявилось, що зламані рука й таз, а також травма черепа. Через півтора місяця виник стеноз трахеї (звуження її просвіту. — Авт.). Я лікувалась у Запоріжжі, Дніпрі, Вінниці, Києві, Львові, Хмільнику... Численні операції пригнічували мій стан. Коли вперше після виходу з коми побачила себе в дзеркалі, запанікувала. Пів черепа немає, волосся теж... Тоді закралася думка, що Дмитро мене покине. Однак він заспокоював і твердо сказав: "Я тебе покохав і кохатиму завжди". У липні минулого року ми побралися", — каже моя співрозмовниця.
Весілля закохані не робили, лише зареєстрували шлюб. "Відразу після церемонії мене забрали у львівський шпиталь, — каже Валя. — Там розрізали трахею і поставили трахеостомічну трубку. Пізніше мене відправили на лікування до Німеччини. Але там лікарі розвели руками: мовляв, слід змиритись з тим, що все життя доведеться жити з трубкою. Але я не хотіла з цим миритись. Зважилася на нову операцію у Києві. На щастя, вона пройшла успішно. З січня я вже добре дихаю та розмовляю".
Дмитро наразі звільнився зі служби й доглядає дружину та її маму, в якої виявили онкопатологію. "Я щаслива, що поруч зі мною коханий чоловік. Він допомагає мені одужувати. А ще я зайнялась творчістю, почала малювати та пекти торти. Звісно, ми з Дмитром сподіваємося, що після нашої перемоги зіграємо гарне весілля, про яке мріяли до війни", — каже Валентина.
