Командир мінометного розрахунку 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" Валерій Грудєв з 2015 року захищав рідну землю. Після поранення отримав третю групу інвалідності, але знову повернувся на фронт. Загинув у березні цього року під Бахмутом від осколкового поранення.
"Валерій народився у Маріуполі, проте невдовзі його родина переїхала у Смілу. Там він закінчив місцеву школу зі срібною медаллю, — розповідає дружина Героя Яна Грудєва. — Навчався у Київському політехнічному інституті на факультеті електроенерготехніки та автоматики. У 2011 — 2012 роках коханий пройшов військову службу в складі 72-ї бригади в Білій Церкві, отримав звання молодшого сержанта".
Навесні 2015 року Валерій Грудєв (позивний "Моро") воював у АТО в складі 93-ї ОМБр "Холодний Яр".
"Виконував бойові завдання у Пісках, потім у Кримському, де у 2016 році його посікло осколками, — каже побратим Героя Юрій Фуско. — Але після реабілітації, маючи третю групу інвалідності, знову пішов на фронт. На війні Валерій проявив себе професійним та мужнім бійцем, який завжди був попереду всіх. Здавалося, що він із сталі. На одній з позицій на Донеччині мене поранило й "Моро" з побратимами чотири кілометри несли мене на руках. Я ще просив товариша, аби покинув мене. А він у відповідь: "Я тебе прошу — живи". Завдяки йому я і живий сьогодні".
За словами Яни, дружини Героя, познайомились вони із коханим випадково. Односельчанин дав їй контакти свого побратима. Ним і виявився Валерій Грудєв.
Я написала йому перша, — пригадує Яна. — Він довго не відповідав. Але потім стали списуватися чи не щодня. Невдовзі ми зустрілись на вокзалі у Вінниці, Валерій мене обійняв і я відчула, що то моя рідна людина. Він був не просто коханим, а найкращим другом. Замінив мені родину, адже я — сирота, виховувала мене бабуся. У 2018 році ми з Валерієм побрались і стали жити у Вінниці. Чоловікові дуже подобалось це місто. Він увесь час казав, що обов’язково з часом купить тут власне житло. У вільний час Валерій рибалив, любив зустрічати схід сонця на Південному Бузі. У грудні 2020 року народилась наша Діанка. Чоловік був безмежно щасливий".
Після повномасштабного вторгнення РФ Валерій повернувся до своєї бригади. Воював на Харківщині та Донеччині. Був Слов’янськ, Соледар, а потім — Бахмут, де 23 березня цього року обірвалося його життя.
"Того дня я саме готувала донечці сніданок. Подзвонив Валерій по відео й сказав, що йде на бойове завдання, що любить нас і скоро поспілкуємось. Але за півтори години він загинув, — каже дружина Героя. — Як мені повідомили побратими, під час обстрілу осколок влучив йому в сонну артерію. Валерій встиг ще крикнути, аби викликали медиків, і... Важко дивитись, як донька щодня пригортає портрет чоловіка та цілує його. Вона скрізь шукає тата й чекає на нього".
Поховали Валерія Грудєва у Смілі на Алеї Слави. Рідні та близькі зареєстрували петицію до президента з проханням відзначити бійця орденом "Золота зірка".
