Окупація Запорізької області
Батьки Анастасії (ім’я ми змінили в цілях безпеки) проживають в селі, яке в 19 столітті заснували болгарські переселенці. Цей населений пункт в Запорізькій області став одним із тих, які захопили окупанти під час повномасштабного вторгнення. Родина Анастасії не покинула власну землю, на якій вони все життя працювали. Люди чекають на повернення української влади, таких загарбники називають "ждунами".
Анастасія з батьками спілкується телефоном, для обговорення чутливих тем послуговуються болгарським суржиком: так ніхто не зможе підслухати.
Зросійщення села
Зараз росіяни, які з’явилися в селі, максимально намагаються його зросійщити - вдаються і до вмовлянь, і до жорстоких методів. За словами дівчини, загарбники грають у ввічливих росіян, які прийшли звільняти свої землі. До батьків Анастасії три-чотири рази навідувалися окупанти з обшуками. Одна з причин - через погляди дочки, яка проживає на підконтрольній Україні території.
Всі знають про мої погляди. Під час першого обшуку окупанти відкривали навіть гігієнічні прокладки і тампони, в останніх, мовляв, шукали патрони до зброї. Вперше, коли приходив підрозділ з Дагестану, там була розмова з моїм батьком, що наша родина має радіти приходу росіян. Мовляв, тому що німці принижували болгар. Батько обережно не погодився. Ті відповіли, що насправді він просто не знає, від нього це приховували.
Родичці Анастасії зрізали супутникову антену, щоб вона не могла дивитися українські телеканали.
Вона стверджує, що повернулася в найдивніші роки молодості, коли все було завішане червоними прапорами, але навіть тоді цього не було настільки багато; для неї це найгірші роки її молодості і враження, що нічого не змінилося.
Колаборанти і допити
Коли заходили в село окупанти, з 300 жителів їх пішли зустрічати 5, вони їм тисли руки і махали. Це той кістяк, на якому тримається підтримка Росії в населеному пункті. Є в селі ті, хто доносить на інших. Серед місцевого населення зустрічаються такі, які радіють приходу росіян.
Одразу після початку повномасштабного вторгнення з болгарського поселення виїхав медичний персонал і деякі освітяни - ті, які не перейшли на бік росіян. Зокрема, покинула дім вчителька української мови і літератури Анастасії.
Вона була б людиною, яку першу розстріляли б за першої можливості. В нас був гарний клас із портретами українських письменників, ми шкодили і вона вигадувала нам образливі слова. Але в якийсь момент сказала, що ми як монголо-татарська навала, яка прийшла і все випалила, але що вона нас ніколи не назве москалями, тому що це найгірше, чим можна назвали людину.
З допитами приходять до тих, хто був в АТО або чиї діти служать в Збройних Силах. З села забирали чоловіків, які назавжди зникали або поверталися катованими. Зокрема, повивозили поліціянтів або тих, хто працював ще в міліції, яким 60+.
Моя одногрупниця намагалася знайти дядька - його викрали і до нього застосовували тортури, під’єднували струм і пускали тілом, його 3 місяці катували і відпустили, тому що багато родичів його намагалися знайти.
Перед повномасштабним вторгненням половина будинків в селі пустувала. З приходом окупантів, їх почали заселяти росіяни.
Ці люди представляються цивільними, але в більшості це - спецслужби, військові, які наглядають за тим, що відбувається.
Паспортизація і російські реєстри
Росіяни, які окупували село, намагаються узаконити свої дії, тому вдаються до примусової паспортизації й змушують вносити дані в російські реєстри.
Батьки до останнього їздили на українських номерах і їх зупиняли на усіх блокпостах, два місяці тому їм сказали: або ми забираємо автомобіль, або ви змінюєте номера на російські.
Батьки Анастасії відмовлялися брати паспорт із триколором. Втім в сільській раді були усі дані, тому перед президентськими виборами РФ в березні так звана влада принесла їм готові документи. Українські паспорти в родичів жінки залишилися.
Там неможливо без російських документів. За тебе все переоформлять, ти не зможеш вести бізнес, їздити на автомобілі, заробляти на їжу, землю окупанти вносять в російські реєстри. В них є манія, що вони мають все захопили і все має бути на папірцях.
В село привезли медичний персонал, зокрема, з Мурманська. Послуги надають лише тим, хто має російський паспорт. Батьки Анастасії продовжують їздити до своєї української сімейної лікарки, яка звільнилася і приймає тих, кого знає.
В мого старшого брата, якому робили операцію, не було російського паспорта. З іншого міста приїхала його дружина, яка вже взяла цей паспорт, щоб його прооперували. Операцію не починали робити, поки не приїхав хтось, хто підтвердив, що в родині є ті, хто має російський паспорт.
Втім наразі складно покинути село, адже в кращому разі на блокпостах окупанти можуть забрати речі чи автомобіль, або ж взагалі людина має великі шанси зникнути.
