Мирослава Лінська за освітою - ландшафтний дизайнер і завжди хотіла працювати з рослинами: щоб навколо неї все квітло і пахло. З декількох ділянок в селищі Димер Київської області, які придбала разом з чоловіком, розрісся унікальний для України екопарк oLawander - з полуничним і лавандовим полями, де можна почастуватися ягодами, які збираєш власноруч і влаштувати фотосесію. Також на території є кав‘ярня, де подають незвичну каву з перемеленої лаванди, зона для відпочинку і магазин косметики.
Ми збудували будинок недалеко від екопарку і, як дизайнер, я хотіла, щоб в мене був гарний краєвид з вікна, не дивлячись на те, що це бізнес. Площа нашого парку - 2 га: 1 га - це лаванда, все інше - це ягідне поле, кав'ярня і прилегла територія для відпочинку, де є гамаки, теплиці в англійському стилі, 300 соток неосвоєної ділянки, де ми плануємо поставити будиночки для відпочинку.
Все почалося у 2017 році, коли Мирослава посадила перші кущі ожини і полуниці, а вже за рік вона стала відома завдяки соціальним мережам.
Я давала поради, як вирощувати ожину і полуницю, показувала, що ми підживлюємо ягоди органічними сертифікованими добривами. Люди довіряли мені, до 3 години ночі я розгрібала повідомлення, де було по 150 замовлень на день, відправляла саджанці і полуницю.
Чотири роки тому Мирослава посадила лаванду. Щоб навчитися їх вирощувати, їздила в Болгарію, яка є найбільшим експортером ефірної олії. Втім там лаванда росте незагородженою, як у нас на полі соняшник. Адже коли вона відцвіла, її збирають, переробляють і продають. В Україні лаванда слугує локацією для фотосесій.
Частина ферми засаджена полуницею, ближче до кав'ярні - ожинові ряди в перемішку з трояндовими кущами для фотосесій, які безплатні для відвідувачів. Потрібно платити, якщо ви заходите в саме ягідне або лавандове поле. Ми видаємо вам крафтові коробки і ви можете їсти стільки, скільки забажаєте.
На початку повномасштабного вторгнення ферма і її власники опинилися в окупації. Адже Димер проходить прямою дорогою від Іванкова, куди росіяни вдерлися з Білорусі через Чорнобильську зону. Два тижні подружжя без електроенергії, майже без їжі і з поганим зв'язком перебували в населеному пункті, яке захопили загарбники. Мирослава боялася покидати бізнес і кав’ярню. Хоч було страшно: над головою постійно щось літало, неподалік стояла вежа, у яку росіяни стріляли з БТР. Друг родини порадив виїжджати з селища. Після звільнення населеного пункту виявилося, що росіяни розграбували ферму і будинок підприємців, в якому жили.
Вони виламали двері, забрали всю косметику, посуд, весь інвентар, якими ми працювали в полі, зокрема, кущорізи, оприскувачі, зарядні пристрої. Нам вдалося врятувати дистилятор з міді для лаванди, який ми закопали в землю. Ми повернулися у квітні, потрібно було виходити в поле, обрізати ожину - просто немає, з чим це робити. Це страшно згадувати, коли в тебе бізнес, а ти не маєш, чим працювати, немає світла і ти розумієш, що можеш втратити урожай і частину рослин. Наші співробітники, які всю окупацію просиділи в селищі, вийшли допомагати відновлювати ферму. В нас були заощадження на нову техніку, допомогли волонтери з-за кордону. Ми замовили каву, щоб підтримувати військових, яких в той час було багато в Димері. Пройшло понад два роки, але на 100% поле не відновлене, техніка, яку вони вкрали, дуже дорога. Сусіди розповідали, що з сусіднього будинку окупанти вантажили в КАМАЗ піаніно.
Мирослава хвилювалася за співробітників і майбутніх відвідувачів, тому організувала розмінування на полях. На щастя, ні розтяжок, ні гранат не знайшли. В перший рік українці активно підтримували бізнес. Тому відвідувачів було більше, ніж до повномасштабного вторгнення. Підприємцям вдалося провести лавандовий фестиваль, щоб зібрати гроші для бригади, де служив її батько. Втім зараз, зізнається бізнесвумен, людей стає все менше і менше. Зокрема, впливають часті обстріли, через які відвідувачі покидають свої домівки і виїжджають в безпечніші місця.
