Рятують котів, собак, корів та навіть бджіл. Як відбувається евакуація тварин із прифронтових територій?
Як ви розпочали евакуйовувати тварин та яких саме тварин евакуйовуєте?
У вересні буде вже два роки, як я займаюся цим напрямком в організації UAnimals . Інтенсивність нашої роботи з кожним місяцем все збільшується. Ситуація на фронті ускладнюється і, на жаль, додаються нові точки, звідки ми отримуємо запити на евакуацію. Стабільно ми отримуємо чимало запитів щодо евакуації з Донеччини. Зараз збільшилася кількість заявок з Харківської області, а також з Сумської.
У нас немає обмежень щодо тварин. Звичайно, найчастіше це домашні тварини, коти й собаки, але часто також і свійські: корови, кози, овечки, птахи. Було декілька запитів на евакуацію цілої пасіки, ми вивозили бджіл з прифронтових територій. На початку повномасштабного вторгнення ми евакуйовували чимало диких тварин, були запити на вивіз ведмедів. Бували випадки, коли в людей на подвір'ї жили пуми чи леви. Військові заходили у ці подвір'я та дзвонили до нас з проханням, аби ми врятували диких тварин. Ми евакуювали багато коней, віслюків, тобто в нас взагалі немає ніяких обмежень. Вивозили свиней, єнотів, колись був навіть лемур.
Зараз найбільша кількість запитів - це покинуті коти та собаки. Чимало з них залишені у вольєрах, зневоднені, деякі травмовані, дуже велика кількість тварин з контузіями.
Що мотивує українців забирати своїх тварин з прифронтових територій?
У нас була заявка від військового з Донецької області, до якого прибилася корова. Він її годував, вона до нього прив'язалася і постійно приходила до нього. Військовий попросив забрати її до його родичів. Він полюбив її вже складно було розстатися з твариною.
Іноді звертаються люди, які виростили, до прикладу, свинку, яка прожила з ним не один рік, тому під час евакуації вони хочуть забрати її з собою, аби свиня жила з ними на новому місці. Є випадки, коли ми евакуюємо людей разом з тваринами. А якщо люди не можуть забрати тварин з собою, але їм шкода їх, то ми передаємо їх у притулки для свійських тварин, вони знаходяться там на довічному утриманні. Є в Україні такі притулки, які приймають і кіз, і курей, і корів.
Як виглядає евакуація тварин крок по кроку?
На нашому сайті є відкрита форма на евакуацію , будь-хто може її заповнити та завантажити основні дані. Ці запити надходять до нас щодня. Ми групуємо їх по областях і оцінюємо наші можливості та логістично будуємо маршрут. Перед тим, як виїжджати, перевіряємо ситуацію, пов'язану з безпекою в тому регіоні. Запитуємо військових, чи можемо під'їхати і як близько можемо під'їхати до лінії фронту. Коли ми вже зібрали всіх тварин, приходить час, коли потрібно їх розвести до необхідних пунктів призначення.
Під час поїздок ми робимо декілька зупинок, годуємо та напоюємо тварин. В наших машинах є ветеринарні аптечки, а всі наші працівники евакуаційних команд мали консультації з ветеринарами, що робити у критичній ситуації.
Коли росіяни розпочали наступ на Харківщині, ви одразу помітили збільшення кількості заявок на евакуацію тварин звідти?
Моментально. Якщо десь загострюється ситуація, в будь-якому регіоні, то ми одразу бачимо це в наших запитах. Коли сталося загострення на Харківщині, ми планували їхати в Донецьку область, нам довелося змінити свій маршрут і забрати ще тварин з Харківщини. Але заявок з Харківської області є багато, люди досі пишуть та просять про евакуацію тварин.
Всюди дуже складно працювати, майже всюди ситуація однакова: обстріли, дуже гучно, всі налякані, потрібна допомога. Однак Харківська область відрізняється тим, що там погані дороги. Це ускладнює процес, адже машина заповнена клітками з тваринами та ми повинні дуже повільно їхати. У Херсонській області також складна ситуація, там не можна просто так заїхати у якесь містечко, потрібно чекати на дозвіл та коридор. Ми зазвичай чекаємо таку можливість, аби зробити роботу. Військові дуже часто допомагають нам. Ми під'їжджаємо до відносно безпечного місця, до якого можемо під'їхати, потім військові забирають клітки та збриють тварин.
Яка евакуація була найскладнішою?
Мабуть, це був останній рейс в Авдіївку, коли туди ще можна було заїхати. Ця поїздка була найстрашнішою психологічно, емоційно дуже важка. Нам дали дозвіл на в'їзд до міста, але сказали, що це на наш страх і ризик. Ми до останнього їздили у Бахмут, Часів Яр, і кожен такий рейс був психологічно дуже складний, адже ми ніколи не можемо бути впевнені у тому, що все буде добре. Це небезпечні місця.
Вибухи та гучні звуки впливають на тварин. Як змінюється їхня поведінка під час війни?
Одного разу до нас звернулися військові на Донеччині, які попросили нас забрати собаку - алабая. Він десь блукав, але точної адреси у нас не було. Як виявилося, він впав у глибоку яму, не міг сам звідти вибратися. Це дуже велика собака, ми не знали, чи вона агресивна. Один з членів нашої евакуаційної команди заліз в цю яму, підсадив песика, а згори люди його виймали. Цей пес облизував руки, тулився до всіх, він був такий вдячний, що його врятували. І вже потім, коли він заспокоївся, він проявив свій характер. Однак, в момент порятунку він був такий щасливий та вдячний, що не проявляв ніякої агресії. І так трапляється з багатьма тваринами. Вони відчувають, що ми не зробимо їм нічого поганого, що ми приїхали їх врятувати, заходять у клітку самі.
Що вас мотивує продовжувати вашу роботу?
Ця сфера складна, але я дуже люблю тварин. Вони завжди були у моєму житті, з самого дитинства. Щомісяця ми евакуйовуємо від 50 до 300 тварин. Коли ми передаємо їх родинам чи притулкам, я пишу до них час від часу та запитую, як вони себе почувають. Вчора написала жінці, якій ми привезли покинуту собаку з Херсонщини. Ця жінка надіслала мені велику кількість фотографій та відео з життя собаки: на пляжі, з прогулянок у полі, під час ігор. Вона написала мені, що цей пес повернув її до життя. Це дуже мотивує, коли ти дивишся на фотографії щасливих людей та тварин і пригадуєш історію цієї собаки, з яких обставин її забрали. Таких історій є чимало.