"Госпітальєри"— це добровольча організація парамедиків, заснована Яною Зінкевич на початку бойових дій в Україні у 2014 році. Тоді Росія анексувала Крим і розпочала бойові дії на сході країни. З 2014 року до початку повномасштабного вторгнення "Госпітальєри" провели 3200 евакуацій. Після 24 лютого 2022 року до червня 2024 року ця цифра становить вже майже 15 тисяч.
Медичний батальйон надає допомогу усім добровольцям, військовим та цивільним, які знаходиться в зоні проведення бойових дій, і потребують домедичної допомоги, медичного термінового втручання чи терапевтичного лікування. "Госпітальєрські" екіпажі здійснюють евакуацію, стабілізацію і транспортування поранених з червоної зони до стабпунктів чи прифронтових госпіталів чи лікарень.
Журналісти Ukrayina.pl поспілкувались з бойовим медиком, координатором роботи екіпажів Данилом "Сичем" Бороменським про роботу медиків на фронті. Волонтер долучився до "Госпітальєрів" майже на початку повномасштабного вторгнення. Спочатку пройшов вишкіл, далі почалися ротації.
Хто такий бойовий медик?
Скажіть, будь ласка, чому вирішили піти саме у медичний батальйон? Ви - медик за освітою?
На початку повномасштабного вторгнення я був у Київській ТРО. Потім як область звільнили постало питання, що робити далі. До організації ми приєдналися компанією, пройшли вишкіл. В нас було своє спорядження, так і почали їздити.
Я маю біологічну освіту. Втім уявлення про тактичну медицину мав загальне. Усім стандартам та протоколам я навчався вже безпоредньо тут. Моя спеціальність трохи дотична до медицини, тому так склалось.
Як виглядає робота бойового медика у вашому батальйоні?
Їздимо екіпажами за ротаційним принципом. Команди виїжджають на фронт мінімум на два тижні, потім ротація. Буває, що місяць можуть бути на службі. Далі відпочивають, вирішують свої робочі питання і знову їдуть. Працюємо так само, як медики ЗСУ. Ми працюємо також на першій ланці, тобто це максимально близько до лінії зіткнення. Ми вивозимо людей з броні або з точок збору поранених. А далі йде передача їх на іншу ланку допомоги. Все залежить від багатьох факторів.
У вас працюють лише бойові медики, чи є також вищі спеціалісти?
В залежності від кваліфікації. В нас є і хірурги, анастезіологи, травматологи. Якщо дозволяє техніка та обладнання, вони можуть проводити певні маніпуляції. Тобто це може бути як перша медична допомога, так і важкі операції.
Що входить у Ваші повноваження, як бойового медика?
Я не маю саме лікарської освіти, тому я працюю на рівні СМС (combat medical/ corpsman - ред.). Тобто я надаю першу допомогу, усуваю критичні загострення, наприклад, кровотечу. Також допомагаю людині з диханням, можу поставити катетер. Все згідно з протоколом. Однак важкі маніпуляції я не маю права проводити. Моя задача - максимально стабілізувати стан бійця і довезти до наступного рівня, де йому нададуть вже кваліфіковану допомогу.
Що є найважчим у Вашій роботі? Чи буває присутня паніка?
Насправді найважче - це тримати людину в стабільному стані протягом довгої евакуацї. Особливо, якщо є зовнішня серйозна небезпека, обстріли, важка дорога. В таких умовах складно надавати допомогу. Іноді ми маємо зупинятись. В таких випадках важко.
Також розуміння того, що якби гарно ти не робив свою роботу, яким би ти не був спеціалістом, цього все одно може бути замало. Були випадки, коли ми вивозили людей у важкому стані і сподівались, що на наступних етапах їх врятували. Складно, особливо перші рази виїжджати. Далі ти сприймаєш це як роботу. Були ситуації, коли ми вивозили людину, а потім через якийсь час вона знову поверталась у стрій. Ми знову зустрічались. Попри те, що людина отримала важкі травми вона знову йде на фронт - це просто доказ величезної сили волі та духу. Вона настільки усвідомлює необхідність бути тут. Максимальна повага таким людям.Ти розумієш, що це справжній герой. Людина побувала у пеклі, майже не загинула, вона розуміє що наступного разу може не вижити ,попри це вона повертається. Це честь знати таких людей.
Жодної паніки чи емоцій. Повністю зібраний. Звертаєш увагу лише на те, що необхідно і немає зайвих емоцій. Страх іноді авжеж присуній. Особливо, коли щось пролітає або, коли ми розуміємо, що може прилетіти. Втім це не заважає виконуваи роботу. Це різні речі. Можна боятись і при цьому не панікувати.
Чи можете пригадати свою найважчу евакуацію, скільки вона тривала?
Насправді були різні випадки. Однак на щастя під час моїх евакуацій нічого критичного не траплялось. Ми нормально стабілізували бійців і довозили до наступної ланки. Я не важаю свою роботу "над". Я просто виконую свій обов'язок.
Як взагалі відбувається Ваш виїзд, скільки залучено людей?
На евакуацію їздить від двох до чотирьох людей. Деколи достатньо водія та одного медика, щоб він надавав допомогу. Особливо в медеваках зазвичай їздять водій, парамедик і лікар. В деяких випадках корисно мати людину, яка не буде задіяна у медичній допомозі, але буде допомагати у навігації,спілкуванні по рацї, тобто керувати роботою.
Ви часто виокремлюєте парамедиків та бойових медиків, є між ними різниця?
Парамедик - це професія. За кордном на неї вчаться кілька років. В нас у батальйоні в основному працюють бойові медики чи медики евакуації. По тому протокоу, по якому ми вчимо повноцінно можна отримати базові знання і під наглядом більш кваліфікованих спеціалістів допомагати. Головне - це вмотивованість та бажання навчатися.Тобто бойові медики - це люди без медичної освіти. Однак вони пройшли вишкіл і мають більше знань у наданні першої екстреної допомоги під час евакуації. Парамедики мають право проводити професійні маніпуляції.
"Війна може тривати ще 2 роки": про ситуацію на фронті
Ви часто буваєте на фронті і коли приїджаєте на ротацію, що відчуваєте? Маєте відчуття певної злості від того, що відбувається там і тут?
Насправді є. Дуже сильно це відчувається. Під час ротації я живу у Києві і коли немає обстрілів, люди іноді забувають, що ми живемо в умовах війни. Зараз, як відключають світло, люди почали іноді трошки більше замислюватись. Загалом люди живуть доволі комфортно. Деякі дуже далекі від війни. Вони думають, що я живу своє життя і ті, хто має воювати, нехай це роблять. Це з моєї точки зору абсолютно не правильна позиція. Я особисто знаю таких людей і мені соромно за них. Якщо ви не воюєте, то ви маєте пам'ятати, що війна триває, треба волонтерити максимально, донатити і працювати на перемогу. Це свідомий обов'язок кожного громадянина.
А як у вашому батальйоні виглядає ситуація з донатами? Чи відчуваєте, що люди стомились від щоденних зборів?
Ситуація з донатами зараз стабільна. Кілька місяців назад було дійсно важко, люди менше допомагали. Зараз це все тримається на "ефекті плато", тобто тенденція не спадає, не підіймається. Це в нас так.
Звісно люди втомлюються. На початку війни всі сподівались, що все скінчиться доволі швидко. А воно триває і наврядчи закінчиться скоро, тому що є низка причин. Частина суспільства стомилась, частина змирилась. І вони розуміють, що в кращому випадку треба ще з 2 роки працювати в такому темпі.
На Вашу думку війна може тривати ще 2 роки. Чому так вважаєте?
Оцінюю по тому, як нам міжнародна спільнота надає допомогу. Також по тому, як люди донатять. Загалом класно адаптується виробництво техніки. Зараз багато виробляють дронів, РЕБів. І що головне вони різної модифікації. Можна приїхати в одну бригаду і побачити, що у хлопців на 10 машинах РЕБи і вони між собою не схожі. Це гарна тенденція того, що наш ринок адаптується під виклики та потреби. Це невеликий приклад лише. В нас якщо з'являється бойова потреба, то одразу знаходяться ті, хто допомагає у її закритті.
Так само міжнародна допомога. Втім хотілося б, щоб вона надходила швидше. Зрозуміло, що це важкий процес, тому маємо, що маємо. Добре, що допомога надалі є і це добре. Західна зброя не дає фронту посипатись. І рано чи пізно настане момент, коли ми почнемо мати технічну перевагу на певних ділянках фронту. Так само треба брати сигнали про те, що Владімір Путін починає пропонувати якісь мирні домовленості і це знак, що їм теж тяжче продовжувати цю війну. Вони не дарма це роблять. Звісно те, що вони пропонують це маячня, але процес почався.
Втім попри все це, нам цього не достатньо, щоб мати стовідсоткову перевагу, тому я думаю, що війна буде ще тривати. Зараз я менш активно виїжджаю на фронт, адже займаюсь наразі оранізаційною роботою "Госпітальєрів". Втім точно можу сказати, що все стало більш організовано.Спочаку це був хаос. Все залежить теж від напрямку. Зараз все стабілізовано.Є вже бойвий досвід, тому все сталон насправді більш організовано. Втім все залежить від напрямку фронту. Щоправда ситуація доволі динамічна.
Як можна стати бойовим медиком?
Скільки зараз у "Госпітальєрів" бойових медиків, чи можна до вас долучиись пересічному громадянину без профільної освіти?
В "Госпітальєрах" працює бизько 300 медиків. Весь час приходять нові люди. В нас є забезпечування, командування. Ми благодійна організація. Все наше забезпечення базується на донатах та спонсорській підтримці. В нас є навчальний центр. Людина може долучитись до вишколу. На рівень СМС. Це найвищий рівень медичної бойової освіти, який може отрмати людина в наших реаліях. З усієї групи, інструктори обирають в середньому трьох найкращих до вступу у батальйон. Також можна вишколитись на водіїв. Профільні лікарі не проходять вишкіл, вони можуть просто долучитись до батальйону і допомагати.
А як ви визначаєте тих, хто долучиться до батальйону?
Є рейтингова система, по якій оцінюють кожного курсанта. По загальних результатах нараховують бали, дивляться на мотивацію людини. Пишуть загальну характеристику і обирають найкращих. Якщо є великий запит на медиків, то можемо вибрати більше людей.
Чи вистачає вам зараз ресурсів?
Загалом вистачає. Але це розхідний матеріал. Як би бригада не була класно укомплектована, коли заходить у сектор, на виході запаси все одно закінчуються і звісно їх потрібно поповнювати. Тому цей процес нескінченний. Останнім часом я не чув, щоб був дефіцит. Все працює в потоці. Бувають прогалини, але все закривається.
Нас читає велика частина польських читачів, що ви їм хотіли б донести?
Польська аудитоія розуміє, що відбувається в Україні. В мене є знайомі поляки, вони знають історично, що таке окупація. Польща так само була поділена. Країни Балтії, Фінляндія, усі, хто був ближче до Росії, розуміють історичний контекст. Вони розуміють, що якщо Україна теоретично програє, то наступними будуть вони. Росія не зупиниться. Поки вони мають змогу захоплювати території, вони будуть це робити.
Без перебільшення війна в Україні - це війна за безпеку Європи. У світі є купа режимів, які також є диктаторськими чи антидемократичними і для них це також є дзвіночком, що якщо можна Росії захопити території, значить можна і їм. Особливо це стосується Центральної та Західної Європи. Їм здається, що до них це ніколи не дійде, але в Україні теж так думали. Тим не менше маємо величезного агресора, який намагається просунутись у західну сторону. Так, дякуючи допомозі ми ще стоїмо. Але кожен європеєць має розуміти, що ми боремось за їх безпеку зокрема.
