Українські діти, які навчаються у польській школі, мають право на допомогу міжкультурного асистента. Тобто фахівця, який допоможе їм в опануванні предметів, поки їх рівень польської мови недостатній. Таким асистентом є українка Марія Токарчук-Руда. Дівчина живе у Варшаві вже понад 10 років.Окрім цього Марія письменниця та авторка театрального гуртка "Мала сцена" у Варшаві. Про своє становлення у польській столиці та робочу діяльність, дівчина розповіла журналістам Ukrayina.pl.
Хто такий міжкультурний асистент? Різниця у польській та українській освіті
Маріє, Ви вже понад рік працюєте міжкультурним асистентом у Польщі, поясніть, що саме входить у Ваші обов'язки?
Моя робота полягає у тому, що я ходжу з дітьми на уроки. Допомагаю перекласти їм інформацію і потім її засвоїти. На початку я мала йти в молодші класи, але в мене хороший рівень польської мови, плюс філологічна освіта і в цілому я добре розуміюсь на шкільній програмі, то було прийнято рішення поставити мене у старші класи асистентом. Додатково я з ними працювала репетитором за шкільною програмою.
Моя методика наступна - я перекладаю все дітям у письмовому вигляді, роздаю спеціальні листочки, щоб їм було легше. Можу після уроків додатково пояснити матеріал. Тобто моя задача допомагати їм у перекладі та поясненні матеріалу.
Тобто Ви сидите з дітьми безпосередньо на уроці і це ж додаткова увага до дитини. Як це сприймають польські учні?
В цій школі, де я працюю, я не помічала проблем у комунікації між польськими та українськими дітьми. Навпаки польські діти допомагають, підтримують, приймають. Не було сварок. Ми проходили курс з психологічної адаптації українських дітей. Однак, відверто, я не помітила, щоб у них були сильні проблеми через міграцію. Так, був у деяких смуток за домом. Втім, шкільні будні досить насичені, їх це відволікало. Особисто в моєму досвіді не було глобальних проблем з адаптацією українських дітей у польській школі.
Однак, були поодинокі ситуації, коли польські діти думали, що я допомагаю своїм учням під час контрольних чи самостійних робіт. Втім, це не так. Мої учні все здають самостійно, я можу лише їм перекладати те, що вони не знають. Втім, глобальних конфліктів не було.
Чи бачите Ви різницю між українською та польськими освітами?
Різниця є у якості предметів. Наприклад, в українській школі українська мова та література - це два окремих предмети. В Польщі це все один предмет. Літературу вони читають дуже мало, порівняно з українською школою. Більшість творів польської шкільної програми - це книги польських авторів. Світової літератури дуже мало. В Україні ж світова література йде окремим предметом. Віршів також мало вчать.Так само точні науки. В Українській школі є алгебра, є геометрія. Тобто два окремих предмети. Тут це просто математика. Тобто не має такого поглиблення. В цьому кардинальна різниця.
Що мені подобається, то у польській школі кожна дитина має право на свою думку. Навіть, якщо вона хибна або не на тему, то вона все одно має на це право і її вислухають.
А як Ви стали асистентом у польській школі, що для цього потрібно?
Я у Польщі проживаю вже 10 років. За цей час в мене з'явилось багато хороших знайомих. Сама я філолог за освітою, також я закінчила театральне училище. В мене в принципі гарні знання шкільної програми. Так, після початку повномасштабного вторгнення моя знайома, яка працює в системі шкільної освіти, порекомендувала мою кандидатуру на посаду асистента. Я залюбки погодилась. Я люблю працювати з підлітками. Мені це подобається.
Ви вже 10 років у Польщі. Можете згадати, як починалось Ваше життя у польській столиці?
Я закінчила навчання, вчилась на акторській майстерності. Далі вступила на магістратуру на режисуру та філологію, але моя мама захворіла і коштів не вистачало. Я спробувала поїхати до Польщі на підробіток. Я працювала у сфері клінінгу. Загалом багато, де працювала, але основна моя робота була пов'язана із клінінгом.
А як у Вас проходила адаптація у Польщі. Ви знали мову?
Мову я вивчала вже тут, у Польщі. Я спілкувалась з клієнтами. Я дуже комунікабельна, тому в мене з цим проблем не було, я швидко опановувала мову на слух. Спеціально на курси не ходила. Все вивчила самотужки. Тест на мову здала на відмінно, коли оформлювала документи на побут.
Поляки теж мені допомагали у вивчення мови. Я їх просила виправляти мої помилки, якщо я щось скажу не так. Підтримували мене. Відношення їх було прекрасне до мене. Навіть з більшістю клієнтів ми дружимо вже з 10 років.
Як з'явилась "Мала сцена" у Варшаві. Популяризація української поезії
Ваша друга діяльність - театральний гурток "Мала сцена", де власне Ви з дітьми ставите різні вистави. Як наважились створити такий простір?
Я людина творча. Закінчила акторську майстерність. В мене свій погляд на творчість, маю багато ідей. Якось у Варшаві я потрапила в один театральний гурток. Він багатомовний. Була і російська мова. Мені не вистачило українських творів. Я мала своє бачення. Так, у мене з'явилась ідея відкрити свій театральний простір. Він безкоштовний. Також, я люблю працювати з підлітками. Мені хотілось створити такий простір, де їх чують, розуміють, підтримують, де вони можуть відкрити свої таланти.
Як організований Ваш простір, які відгуки отримуєте?
Ми вже ставили вистави. Відгуки були дуже гарні. Батьки теж щасливі, що їх діти мають таке цікаве захоплення. До мене ходять як підлітки, так і молодші діти. Однак зараз літні канікули, тож ми побачимось вже у вересні. Ми з ними займаємось акторською майстерністю, ставимо вистави. Вони обожнюють наші репетиції. Це місце, де вони можуть самовиражатись.
Акторство позитивно впливає на формування самооцінки підлітків. Вони починають відкриватися та вірити в себе, не бояться висловлювати свою думку.
Ви також пишете вірші, берете участь у літературних вечорах. Як Ви до цього прийшли?
Я в дитинстві писала вірші. Потім в мене була дуже довга пауза. В дорослому віці іноді писала для себе. Часто на замовлення. Після переїзду до Польщі я геть забулась за вірші. В мене не було як такої музи. Однак моя подруга наголошувала постійно, щоб я продовжувала цим займатись. Тому я писала, виступала на літературних вечорах. Після початку повномасштабного вторгнення я більше почала писати. Всі свої емоції я викладала на папері.
Дуже часто українська діаспора організовує різноманітні поетичні та літературні вечори. Якось мене запросили долучитися. Мені сподобалось. Потім запрошували ще і ще. Це надихало мене. Потім я відкрила свій театральний гурток і вже почала сама організовувати літературні вечори. Також були аукціони благодійні. Ми збирали кошти на потреби наших військових.
Наскільки зараз такі заходи популярні серед українців?
Такі літературні вечори мають попит серед українців, особливо серед молоді. Мене насправді це дивувало на початку. Раніше молоді люди так не цікавились поезією. Це дивовижна та приємна тенденція. Згадуючи навіть себе 20-річну, в нас так не цікавились читанням, поезією. Зараз наші діти більш просунуті та ерудовані. Вони більше читають, більше цікавляться усім, в них більше можливостей.
Як українцям адаптуватися у Польщі?
Ви вже тут 10 років, маєте власну діяльність, працюєте в школі, чи думаєте Ви над переїздом назад в Україну. Чи врешті бачите своє майбутнє у Польщі?
Я тут живу все своє доросле свідоме життя. Я не знаю, як жити в Україні, бо я вже звикла як тут. Моя перша робота була тут, моє формування було тут. Я люблю Польщу. Так, я задумувалась над поверненням в Україну, навіть збиралась їхати. Однак, не склалось поки. Втім я розумію, що якби я повернулась, мені треба було б адаптуватися однозначно. Рівень життя в Україні та Польщі звісно відрізняється, однак все ж залежить і від того, ким ти працюєш і рівня твоєї заробітної плати.
Що Ви можете порадити українцям, які тільки мігрували до Польщі?
Все залежить від самої людини. Якщо у вас є велика туга за домом, то, звісно, буде важко. Треба змінювати фокус уваги. Якщо залишатись у Польщі надовго, то звісно треба вчити мову, культуру цієї країни, тоді ця адаптація буде легше проходити. Також корисно знаходити нові знайомства та не закриватися у собі. Так буде значно легше пережити ось цей етап звикання до нової країни.
