Гуляючи галасливою площею Ринок у Львові, увагу привертає стенд, який називається "Львів прощається". На ньому фото та коротка інформація про військових, які у найближчому часі будуть поховані у Львові. Йдеться не лише про мешканців міста, які стали на захист країни, а також про усіх, хто був призваний там. Цю інформацію мерії надають родичі. "Часом військкомати можуть не знати те, що знають родичі. Рідні ж по-особливому хочуть донести інформацію про свого Героя львів’янам. Бо це не лише чийсь чоловік чи син – в день похорону ми прощаємося насамперед з мешканцем нашої громади", - розповів у коментарі "Українській правді" директор департаменту адміністрації міського голови Львова Євген Бойко.
Львів має свою, урочисту традицію віддання шани полеглим військовим, яка була започаткована ще у 2014 році.
Гарнізонний храм у Львові
Урочисте віддання шани Герою розпочинається з Гарнізонного храму святих Петра і Павла у Львові. Це перший в Україні військовий собор, відкритий у 2011 році. Ця святиня не є схожою на інші: біля Вівтаря стоять не лише хоругви, а й прапор України, ЗСУ та інші. В одному з куточків можна побачити невеличку інсталяцію з уламками ракет чи снарядів та хрестом з берези, що вцілів після обстрілу Луганщини. В ряд стоять також стенди із фото загиблих військових.
У цьому храмі майже не хоронять цивільних. Винятком є ті, які дотичні до творення української держави. За словами священнослужителів, полеглих захисників не ділять на конфесії, та не роблять різниці у служінні, літургії чи сповідях.
"Важливо, що військові хочуть бути в храмі, а ми відкриті до всіх. Наприклад, у нас хоронять багатьох переселенців з інших куточків країни. Частина з них православні, зокрема й московського патріархату. Вони християни, тому без сенсу робити якусь різницю і в нас ніколи цього питання не стояло", - каже у розмові з "Еспресо" отець Нестор Кизик – священник Гарнізонного храму та військовий капелан.
Церква також підлаштовується під усі побажання сім'ї, які не перечать християнським цінностям. Наприклад, мати одного із загиблих військовослужбовців хотіла заспівати сину колискову, чому у храмі не перечили.
Отці Гарнізонного храму можуть проводити часами й 5 прощань за день. Отець Тарас зазначає, що найважливішим завданням є підтримати сім'ї загиблого.
Мене вразив момент, коли був похорон двох бійців. Матері полеглих воїнів огортали обіймами домовини. В один момент зустрілися поглядом і вийшли одна одній на зустріч в прямому розумінні цього слова. А тоді – щиро та міцно обійнялись
"Силенція" на площі Ринок. Момент, коли місто затихає
Після храму, урочистий кортеж під військовий оркестр вирушає до ратуші на площі Ринок. Там відбувається офіційна частина церемоніалу вшанування пам'яті. Загиблого військового містяни зустрічають навколішки чи схиливши голову. До церемонії також приєднуються мер Львова або його заступник, а також члени міжнародних делегацій, які є у місті.
Міський сурмач грає мелодію "Силенція", що означає "тиша".
У міській раді Львова кажуть, що ідея урочистого прощання з військовим під його останню мелодію виникла на 100 день війни.
"Причина була дуже банальна – люди почали призвичаюватися до похоронів та не звертати на процесію уваги. Наш міський сурмач, який двічі на день виконує мелодію міста з Ратуші, грає спеціально для Героя в останню путь. На Площі завжди людно, але в цей момент настає тиша, яку доповнює щемка мелодія", - кажуть там.
Поле почесних поховань - третя зупинка процесії
Кінцевий обряд похорону відбувається на Полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі. Там родині загиблого чи загиблої також вручають державний прапор від імені президента України.
Зараз на Полі знаходиться понад 800 поховань. Біля кожного із них - прапор України. Там завжди людно - могили загиблих відвідують як і родичі, так і інші люди, які хочуть віддати шану.
Кожне поховання особливе: родини можуть залишити на могилі речі, які любив загиблий, або які з ним асоціюються. Біля одної з них, наприклад, був малюнок, підписаний "татові".
14 серпня на Личаківському кладовищі вперше поховали іноземця, який загинув у російсько-українській війні. Громадянин Польщі Пшемислав Расевич-Кучинський, який родом із польського міста Гдиня, добровільно вступив до лав Інтернаціонального легіону, щоб захищати українську землю від російських окупантів. Чоловік заповів поховати його у Львові, якщо він загине на війні.
