Станом на вересень 2024 року у Збройних Силах України служать 68 тисяч жінок. З них 48 тисяч є військовослужбовицями, а 5 тисяч – несуть службу безпосередньо в зоні бойових дій. Про це заявила державна секретарка Міноборони Людмила Дараган.
– Сьогодні жінки всюди — тримають тил, працюють на важких посадах, воюють у лавах ЗСУ. Вони доводять, що оцінювати людей потрібно за їхніми можливостями, ефективністю та розумом, а не за статтю, — заявила посадовиця.
Зараз в українській армії немає обмежень щодо призначення та проходження жінками-військовослужбовцями служби. Якщо раніше жінки могли проходити службу на посадах переважно медичних спеціальностей, бухгалтерів чи кухарів, то зараз таких обмежень немає. Жінка сама обирає, де саме хоче служити.
Про таких жінок, які вибрали шлях стати на захист країни та залучені до боротьби безпосередньо на фронті, у своєму репортажі "Військовослужбовиці" (ориг. Żołnierki Ukrainy) розповів польський журналіст Міхал Пшедляцький.
За його словами, на репортаж у нього пішло близько двох років. "Мені шкода, що зараз я не можу показати цей повний образ жінки на війні: парамедикинь, тих, які займаються забезпеченням, та й загалом усіх, хто має причетність до війни. Це геройки. У своєму матеріалі я виокремив лише одну групу - жінок, які виконують завдання безпосередньо на лінії фронту", - каже журналіст у розмові з Ukrayina.pl.
"Вони мали довести, що виконують завдання краще, ніж чоловіки"
Головними героїнями репортажу є три жінки. Любов - командир батарейного взводу, Наталія - розвідниця та "Конор" - снайперка. Кожна з них вступила у лави ЗСУ добровільно, позаяк немає примусової мобілізації для жінок в Україні. У них власний, різний досвід та життєва стежка, однак військовослужбовиць об'єднує одна річ: вони мусили довести, що виконують завдання краще, ніж чоловіки. Лише це дало їм змогу бути зараз на першій лінії фронту.
Любові спершу відмовили у військкоматі, а вдруге погодились взяти до війська, але на посаду кухаря. "Жінці в армії є доволі важко, адже щоб отримати військове звання, потрібно показати, що робиш все швидше і краще ніж чоловіки. Кажуть, що це чоловіча справа, тому тобі потрібно виробити такий авторитет, з яким вони мають рахуватись", - розповідає у репортажі командирка батарейного взводу.
Під її розпорядженням 6 самохідних гаубиць "Краб", які ЗСУ передали польські партнери. За час повномасштабного вторгнення Любов за допомогою снарядів вбила щонайменше кілька тисяч російських військових. Загалом, вона на війні вже 6 років. Жінка зараз має військове звання капітана, однак незабаром, після проходження навчання, вона стане майором.
"До військового звання "капітан" Любов дійшла сама. Ніхто не дав їй наступного звання за "гарні очі". Вона мусила показати, що може виконувати завдання на рівні з чоловіками й навіть краще. Багато хто зупиняється, а вона далі рухається вперед", - каже у розмові з Ukrayina.pl Міхал Пшедляцький.
Разом із кадрами важких гаубиць, вбитих росіян та снарядів, у репортажі представлені й емоційні, відверті моменти розмови з кожною із героїнь. Любов не стримує сліз, розповідаючи про сина, який залишився із її батьками. З чоловіком вона розлучилась, тому це єдині люди, які можуть попіклуватись про Женю. Бачитись із ним може доволі рідко, максимально кілька разів на рік. Син не приховує, що сумує за мамою, але він гордиться тим, що його мама воює за країну.
"Важко собі порадити з тими емоціями. Для батьків розлука з їхніми дітьми є каторгою. А тут ще така ситуація, що Любов на фронті. У війні кожен щось посвячує. Це один із прикладів", - розповідає журналіст.
"Жінка набагато жорстокіша, ніж чоловік"
У репортажі підкреслюється, що перші жінки, які пішли на фронт, торували легший шлях для своїх посестер. Наталії вдалось потрапити до війська завдяки своїй наполегливості. Ще перед 2014 роком вона була у Збройних Силах, однак на поле бою її допускати не хотіли. "Я пішла до командира полку, у якому служила, і попросила вислати мене на фронт, бо я присягала обороняти країну. Він сказав неприємну мені річ: дівчино, знай своє місце, війна - це чоловіча справа", - згадує Наталія. Після неприємної розмови жінка зателефонувала до міністерства оборони. І лише після лайливих слів, її одразу ж прийняли у відомстві, а згодом забажав зустрітись і віцеміністр оборони.
Наталія перед початком повномасштабного вторгнення виконувала завдання розвідки на території ворога. З 2022 року жінка навчає інших, також є у розвідці, але вже не веде операцій на російській стороні.
Вона відзначає, що різниця між чоловіками та жінками в армії є відчутна. "Чоловіки дуже прості. Кажеш їм: маєш автомат, то ворог - йди знищуй його. Він бере зброю і йде знищувати. Жінка ж бере автомат і разом з тим аптечку й інші речі. Вона дивиться на це ширше. Вона хоче допомогти усім навколо себе", - розповідає військовослужбовиця.
Якщо розізлити жінку - тоді завалиться тобі світ. Жінка не вміє пробачати. Вона набагато жорстокіша ніж чоловік
Наталія згадує, що коли вперше стріляла у сторону росіян, боялась, що не порадить собі з цим. Але їй все вдалось.
Для снайпера найважливіше - це ціль
"Конор" є сержанткою у спеціальному снайперському підрозділі. Снайперці 37 років, 8 з яких - вона провела на фронті. За її словами, їй не залежало на тому, які саме завдання виконувати на фронті, адже основною її метою було стати на захист країни. Певний час після початку російської агресії проти України у 2014 році, "Конор" була волонтеркою та допомагала війську.
"Рік після початку війни, вона стала волонтеркою та доставляла необхідні речі на фронт. Частину оплачувала сама, адже добре заробляла. А згодом, у 2016 році вирішила піти на службу", - розповідає Міхал Пшедляцький.
Її найближча особа - партнер, зараз разом із нею. "Вася" також є снайпером, і за словами журналіста, він є одним з найпрофесійніших в Україні.
"Він приймав мене до підрозділу. Так потім і почали працювати разом. Коли хтось є разом на бойових завданнях, то між людьми утворюється і довіра, і близький контакт. Ми не мішаємо роботи і особистого життя. Якщо його під час війни можна так назвати", - розповідає снайперка.
За словами "Конор", вона хоче двох дітей, та гарний будинок для них. Вона не може сприйняти того факту, що у 21 столітті, думаючи про майбутнє, потрібно врахувати небезпеку, яку несе сусідня країна.
Польський журналіст провів у підрозділі "Конор" близько місяця. Як згадує, не так легко отримати дозвіл на такі зйомки, а ще важче - отримати довіру від військових, щоб вони погодились на інтерв'ю.
"Спочатку я не був там очікуваним гостем. Все тому, що спеціальні підрозділи й журналістика - це речі, які не дуже збігаються. Але вдалось. Я проводив з ними багато часу, виїжджав на завдання", - згадує Міхал Пшедляцький. Ймовірно, враження на військових зробило й те, що він працював у тих же ж місцях, що й вони.
Журналіст розпочав збір для підрозділу "Конор". Підтримати його можна за посиланням.
