Неоднозначна політика Трампа
Дональд Трамп за час своєї каденції з 2017 по 2021 рік вів неоднозначну політику щодо України.
Після анексії Криму та початку війни на сході України в 2014 році Сполучені Штати зайняли чітку позицію підтримки українського суверенітету та територіальної цілісності. Адміністрація Барака Обами, яка керувала на той час, ініціювала санкції проти Росії та надавала Україні економічну, дипломатичну, а нелетальну військову допомогу. Однак, для Києва цієї допомоги було недостатньо для успішної боротьби на Донбасі. Українським військовим була потрібна летальна зброя. США, зі своєї сторони, аргументували обмежену військову підтримку побоюванням ескалації з боку РФ.
Адміністрація Дональда Трампа продовжила політику санкцій та фінансової підтримки України. Під його керівництвом США ухвалили рішення надати Україні летальне озброєння. У 2017 році це були снайперські гвинтівки M107A1, боєприпаси та запчастини до них. Наступного року Україна отримала протитанкові комплекси Javelin. Для України це була значна зміна підходів Адміністрації президента США в питаннях військової допомоги.
Водночас певні дії та заяви Трампа викликали неоднозначну реакцію, ставлячи під сумнів його готовність підтримувати Україну. У 2019 році Трамп опинився в центрі політичного скандалу, коли стало відомо про його телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським. Під час розмови Трамп тиснув на українське керівництво з вимогою провести розслідування щодо у справі Гантера Байдена, сина свого очікуваного опонента на майбутніх виборах Джо Байдена. Через підозру у вчиненні тиску на президента України, Демократична партія ініціювала розслідування у цій справі. Згодом спікер палати представників США Ненсі Пелосі оголосила про рішення почати процедуру, мета якої — визначити, чи є підстави для оголошення імпічменту президенту. Ця ситуація загострила питання про політичні мотиви підтримки України з боку адміністрації Трампа.
Окрім цього, Трамп часто робив неоднозначні заяви щодо Владіміра Путіна, часом висловлюючи захоплення його "сильною" позицією та уникаючи прямих засуджень російської агресії. Така позиція викликала критику з боку його політичних опонентів, які стверджували, що це може послабити репутацію США як надійного союзника для України.
Позиція Камали Гарріс перед російським повномасштабним вторгненням
Свою підтримку Україні віцепрезидентка США висловлювала ще під час передвиборчої кампанії 2020 року. Тоді Камала Гарріс виступила із засудженням російської агресії та окупації Криму.
"Незаконна окупація Криму Росією є грубим порушенням міжнародних норм, за якими рухався світ з часів Другої світової, так само як і підтримка Росією бойових операцій на сході України та кібератаки", – наголошувала вона.
Камала Гарріс, яка зайняла пост віцепрезидента у 2021 році, стала важливим представником нової адміністрації Джо Байдена в питаннях зовнішньої політики. Однією з найважливіших подій стало відвідування Гарріс Мюнхенської конференції з безпеки в лютому 2022 року, де вона підтвердила підтримку України та пообіцяла значні санкції проти Росії у випадку вторгнення.
Однак, видання Time пише, що на зустрічі, яка відбулась за кілька днів до російського повномасштабного вторгнення, розмова Гарріс із Зеленським була не надто дружньою. За даними журналіста Саймона Шустера, під час розмови віцепрезидентка США наполягала, щоб український президент публічно визнав неминучість швидкого початку повномасштабної війни. Водночас Зеленський закликав США запровадити превентивні санкції проти Росії, щоб переконати її відмовитися від агресії.
Гарріс зі своєї сторони заявила, що санкції не можна запроваджувати превентивно, оскільки покарання не може здійснюватися ще до скоєння злочину. Вона також сказала Зеленському, що йому потрібно "почати думати про такі речі, як наявність плану наступності для управління країною, якщо вас схоплять, уб’ють або не зможете керувати". Після зустрічі, пише Вудворд, Гарріс сказала, що хвилювалася, що вони могли бачити його востаннє.
Після початку повномасштабного вторгнення Гарріс підтримувала позицію США щодо активного надання Україні як гуманітарної, так і військової допомоги. Її робота полягала в координації із союзниками для посилення санкційного тиску на Росію та об’єднання міжнародної спільноти. З одного боку, цей підхід зміцнив позиції України на світовій арені, а з іншого — викликав суперечливі думки про дієвість санкційної політики, яка залишилася переважно реактивною, а не запобіжною.
Попри те, що США дотримувалися дипломатичних і фінансових кроків щодо підтримки України, критики Гарріс наголошували, що її підхід інколи здавався занадто обережним і обмеженим у стратегічних ініціативах.
