63-річний Анатолій Казанцев з Маріуполя більше як половину життя віддав медицині. Завідувач дитячого інфекційного відділення міської лікарні ?4 не полишав своїх пацієнтів навіть тоді, коли вороги обстрілювали заклад з артилерії та завдавали нищівних авіаударів. Під час одного з них він і загинув.
Поховати лікаря на кладовищі не вдалось — окупанти навіть не випускали людей з території лікарні. Тому могилу медика викопали його колеги — на подвір’ї медзакладу.
"Мій батько — родом із Росії, закінчив медичний університет в Астрахані. У 1986-му тато був направлений на роботу до Маріуполя, останні 20 років був на посаді завідувача відділення міської лікарні ?4. Мама — педіатриня, тож вони з татом постійно були поруч, — розповідає син загиблого Євген Казанцев. — За весь час роботи батько врятував тисячі дітей, його знали та шанували в місті. Він майже не мав вихідних".
Коли почалось повномасштабне вторгнення рф, пан Анатолій одразу заявив: ніколи не покине свій рідний український Маріуполь. "Через небезпеку обстрілів він прийняв рішення залишатись у лікарні постійно, надавав допомогу майже цілодобово, — веде далі Євген. — Тим паче, що в нього було багато дітей, підключених до кисневих масок. Про них потрібно було особливо дбати...
Перші дні тато телефонував нам, а з 1 березня писав тільки повідомлення, що тримається і переживає за пацієнтів, адже в місті дуже важко знайти навіть воду. Тому тато з колегами на свій страх та ризик виїжджали власними машинами в місто, шукали свердловини з водою..."
Тато з колегами на свій страх та ризик виїжджали власними машинами в місто, шукали свердловини з водою.
За словами співрозмовника, щодня тричі на день Анатолій Казанцев виходив із приміщення відділення і йшов до хірургічного, де були генератори та можливість підігріти воду й зробити чай пацієнтам та їхнім рідним. Ті 50 метрів кожного разу могли бути останніми...
"І ось одного дня приблизно о восьмій ранку тато ніс чайник з водою. Почався обстріл. Вибухова хвиля була така сильна, що батька відкинуло... Прибігли двоє його колег, кинулись реанімувати, але не змогли. Батько помер у них на руках, — каже Євген. — Вони зробили запис смерті в журналі. Поховати на кладовищі не могли. Тож взяли лопату, викопали яму і так поховали тата, іншого варіанта в них не було".
Невдовзі стало відомо, що сім’я лікаря втратила і свою квартиру на Морському бульварі — туди влучив снаряд.
"Ми втратили все. Але віримо, що колись зможемо приїхати й гідно провести в останню путь тата, пам’ять про якого житиме вічно, адже він віддав своє життя заради порятунку дітей", — каже син загиблого.
Вікторія ТРУДЬКО
