"Сергій Васіч народився в сім’ї військових у Батумі (Грузія). З дитинства любив техніку, особливо танки — адже його тато був танкістом", — каже Валентина Грабарчук, секретарка Грицівської ТГ, що на Хмельниччині.
Сергій працював оператором відділення зв’язку. Був одружений, виховував двох доньок.
"Він був людиною, сильною духом, — веде далі Валентина Грабарчук. — У 2015 році його мобілізували до лав ЗСУ, службу проходив у зоні ООС. Мужньо обороняв нашу країну від російського агресора, знищуючи ворожу техніку та живу силу противника. Як старший наставник ділився своїми знаннями та досвідом з молодим поповненням.
Не раз повторював: "Якщо хочеш навчити чогось бійця, маєш сам це добре вміти..."
Чоловік проходив службу в танковому батальйоні 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Керував Т-64.
"Коли Сергій приїздив додому із фронту, завжди був у гарному настрої. Розповідав, що у його підрозділі панують взаємодопомога, взаєморозуміння, спільне бачення того, як розвиватися й куди рухатися", — каже Валентина Грабарчук.
За словами співрозмовниці, останні місяці перед війною боєць постійно перебував на військових навчаннях. Він хотів, аби було більше стрільб, польових та нічних виходів. Усе — задля того, щоб поліпшити власні вміння та знання. Наче щось передчував...
"На жаль, родина трагічну звістку сприйняла вкрай болісно. Досі у них жевріє надія, що це якась прикра помилка", — ділиться Валентина Грабарчук.
"Є люди, в яких серце — як сірникова головка, а у нього серце, як космос — відкрите для всіх", — так про Сергія кажуть його рідні...
Сергієві Васічу надали звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
