До війни пані Надія, яка мешкає у Богородчанах на Прикарпатті, допомагала дітям з інвалідністю, всіляко підтримувала людей літнього віку, котрі опинилися у непростих життєвих обставинах. А з перших днів повномасштабного вторгнення військ рф в Україну всі свої сили спрямувала на допомогу нашим бійцям у боротьбі з ворогом.
"Я не могла залишитися осторонь, вирішила робити те, що вмію і можу, — каже жінка. — Маю в’язальну машинку, тож хотіла плести шкарпетки, але волонтери запевнили, що з цим проблеми немає. А от балаклави потрібні. Тож я взялася плести саме їх".
Пані Надія каже, що перші вироби давалися дуже важко, адже жодних ескізів та шаблонів вона не мала. Особливо важко було робити в балаклаві отвори для очей: то петлі "втікали", то ще щось не ладилося. Але потроху жінка, як то кажуть, набила руку. Тепер за день виплітає до 12 виробів. Працює від 10-ї ранку до 1-ї ночі. Активісти БО "Світло Надії" (пані Надія — голова цієї організації) допомагають зшивати, складати та розпрасовувати балаклави.
У роботі жінка використовує тонкі вовняні нитки, які їй постачають односельці, волонтери та інші небайдужі люди. Пані Надія передала на фронт уже понад 200 балаклав.
"Моя машинка за чотири роки ще ніколи так інтенсивно не працювала, як упродовж чотирьох минулих тижнів, — каже Надія Стефурак. — Буває, дуже втомлююся, руки-ноги болять, очі печуть... Мені в інвалідному візку нелегко на машинці працювати, але знаю, що нашим хлопцям і дівчатам на передовій ще важче нас боронити. Саме ця думка надає сили і наснаги до роботи".
Пані Надія пересувається в інвалідному візку майже чверть століття.
Травмувалася у 22-річному віці — через нещасний випадок. Проте знайшла у собі сили адаптуватися до нових обставин, брати активну участь у громадському житті, займатися спортом. У 2010 році вона була учасницею Х зимових Паралімпійських ігор у Ванкувері: захищала честь нашої збірної у змаганнях з лижних перегонів та біатлону.
