Мої рідні живуть в Ізраїлі, тож на час війни я вирішила перебратися до них. Про свій досвід хочу розповісти читачам "Експресу".
За новими законами цієї країни, прибути сюди можна лише за наявності попереднього дозволу МВС, а його можна отримати за запрошенням громадянина Ізраїлю, який не обов’язково має бути вашим кровним родичем. Для отримання дозволу від МВС громадянин Ізраїлю зобов’язаний підписати декларацію для запрошеного на сайті Управління з питань народонаселення та імміграції, заповнивши електронну анкету. Громадяни України, які подають заяву на приїзд до країни, також мають заповнити електронну заявку на сайті Міністерства закордонних справ Ізраїлю.
Заповнивши ці анкети, людина, яка надсилає запрошення, зобов’язується забезпечувати вам усі умови для проживання, адже громадянам України, які не оформили робочої візи, працювати в цій країні заборонено.
До Ізраїлю можна дістатися лише літаком. За вимогою МЗС, потрібно купити квитки одразу в обидва боки. Тож політ з румунського Бухаресту в Тель-Авів і назад коштував мені 467 доларів. Вилетіти із Варшави трохи дешевше: за квитки в обидва боки треба заплатити від 312 доларів.
...О 4.00 починається посадка на авіарейс до Тель-Авіву. Більшість людей, які проходять у пункт контролю, українці. "Я з Миколаєва, — каже літня жінка, яка стоїть у черзі поряд зі мною. — Син живе в Тель-Авіві з родиною. Тиждень тому подзвонив і сказав, що хоче, аби я була поруч, бо ви ж знаєте, що тепер коїться в Миколаєві: постійні обстріли, вибухи... Син знайшов водія, який вивіз мене з рідного міста. Вже дуже сумую, але вірю, що Україна переможе — і я повернуся в свою затишну квартирку!"
На пункті контролю потрібно показати запрошення від родичів, дозвіл на в’їзд від МВС Ізраїлю, біометричний паспорт, сертифікат вакцинації та дозвіл на проходження ковід-тестування, який я отримала на пошту перед вильотом. Загалом процедура перевірки проходить дуже швидко. Україномовні волонтери допомагають з інформуванням усім, хто цього потребує.
Ще пів години — і я в літаку. А вже за 2 години і 40 хвилин ми приземляємося в Тель-Авіві. Пасажирів розподіляють по окремих кімнатах, просять зачекати. Потім по черзі викликають до представника посольства, який має вирішити остаточно — впускати до країни чи ні. "Мою подругу кілька днів тому відправили назад, — каже жінка, що сидить поруч. — Дозвіл у неї був, усі документи оформила, але щось, видно, посольству не сподобалося..."
Ось і моя черга проходження контролю. Тепер я розумію, чому люди так хвилювалися. Цей етап перевірки більше схожий на допит. За хвилину на мене посипалася купа запитань. Чому вирішили приїхати? Хто з ваших рідних чи друзів живе в Ізраїлі? Скільки плануєте тут бути? Ким працюєте в Україні?
У кого будете жити? За якою адресою? Чи будуть вони вас забезпечувати? Чи маєте із собою гроші? І так далі. На всі запитання потрібно було відповідати швидко, а на додачу показати фото паспорта одного з родичів, які мені вислали запрошення. Я все зробила, і представник посольства надав дозвіл на в’їзд до Ізраїлю.
...Кілька днів після приїзду я вважала, що потрапила в не надто дружню країну і що українців тут, м’яко кажучи, недолюблюють. Проте всі ці сумніви зникли, коли вирішила прогулятися містом Харіш. За 10 хвилин я нарахувала 7 синьо-жовтих прапорів, які місцеві вивісили на балконах. Такий жест демонструє проукраїнську позицію людей і дуже підносить настрій біженцям.
* zdjęcie z archiwum rozmówcy
На балконах ізраїльтян майорять українські прапори на знак підтримки України.
Моя тітка, яка мешкає тут, пояснює мені: "В Ізраїлі завжди були і будуть жорсткі правила щодо в’їзду в країну іноземців, проте це не означає, що євреї не підтримують українців. Навпаки, на роботі всі щодня питають мене, як там мої родичі з України, просять переказувати новини з україномовних ресурсів, а ще — надсилають гроші на підтримку ЗСУ".
Майже в кожному місті Ізраїлю облаштували пункти гуманітарної допомоги для біженців з України, де можна безплатно взяти одяг, продукти, медикаменти чи засоби гігієни. У соцмережах волонтери пропонують свою допомогу із влаштуванням дітей біженців у місцеві школи, у вивченні івриту. Це означає, що українцям тут раді, українців тут підтримують. А ми дякуємо цим людям за небайдужість.
