Є події, які ділять наше життя навпіл, брутально руйнуючи той світ, який вибудовувався десятиліттями... Війна перекреслила більшість з того, чим я дихала всі ці роки третього тисячоліття. Замість сенсу — лише безутішні варіанти імітації якогось існування і одне-єдине бажання — убивати ворога, нищити орду сатанистів як всесвітнє зло, яке не те що не можна залишати непокараним, його взагалі не можна залишати...
Раз у раз повертаюся у той сонячний день — свято пресвятої Покрови 14 жовтня 2000 року, коли Господь дав мені сина. Я назвала тебе Теодором. З першої ж миті нашого знайомства мене знесла хвиля неймовірно щасливого материнства. Я націловувала рожеві п’яточки, люляла, співала, насолоджувалася зв’язком, який буває тільки між матір’ю і дитиною.
І побігли, ніби стрічка кіно, дні та роки. Перші кроки, перші слова, перша коляда. Пригадую, як ретельно старший брат Адам разом із тобою вчив колядки, щоб на Різдво сповіщати добру новину з користю для вашого спільного бюджету...
Потім Адам разом із другом записалися у секцію карате, і ти став відвідувати заняття разом із ними. Ти був у групі молодший від усіх на 3 — 4 роки, але це не завадило тобі бути нарівні зі старшими.
Ти ріс міцним, гармонійним, спокійним та виваженим. Твої вчителі знали тебе як учня з цікавим світоглядом та оригінальним мисленням. Ти мав багато захоплень — грав на піаніно, на гітарі, в театрі! Багато малював та робив поетичні спроби.
Ти грав у театрі "З вулиці на сцену" у виставі "Майже Гоголь, майже Вій". Але коли тобі запропонували стати моделлю — обурився. Такий кумедний був...
Останній епізод у кольоровому кіно — це твій день народження, 14 жовтня 2021 року. Ми провели його разом, просто ти і я... Гуляли в місті, потім у торговельному центрі купили джинси твоєї улюбленої фірми й обідали в ресторанчику... Говорили про все на світі та сміялись, сміялись, сміялись...
За декілька днів ти підписав контракт із ЗСУ, був дуже гордим і щасливим, що пройшов тестування у ряди морської піхоти. Ми прощалися спішно — коротко обійнялися перед дорогою. Ти писав мені, що все добре, що зустрів справжніх друзів — братів, що згадуєш рідний дім. Ти приїхав на Новий рік додому лише на добу, щоб зустріти 2022-й разом з коханою Юлею, мене на той час не було в Україні...
А вже у лютому ти сказав Юлі, щоб приїхала до тебе не пізніше 18 — 19 числа, бо на наступні вихідні вже буде війна... Ти скинув мені декілька світлин з коханою, розказав, яка чудова в тебе дівчина — і моя майбутня невістка...
24 лютого о 5.00 вас підняли по тривозі. Ти швидко мені передзвонив і попросив благословити тебе на війну. Спросоння я не зрозуміла, наскільки це серйозно, і просто попросила тебе всюди, куди б ти не йшов, пускати вперед Ісуса, і йти за Ним. Я читала акафіст до Богородиці й псалтир у святому переконанні, що кожного ранку отримаю від тебе 4.5.0. Так і було. Двадцять три дні війни... Ми перестали говорити по телефону, лише переписувались у вайбері та телеграмі. Разом із новинами про війну поступово стали зникати й розчинятися кольори, але ми ще продовжували спілкуватися короткими есемесками.
Ось що писав мені з війни ти, мій коханий син Теодор:
- Слава Україні, мамо! Вони пішли в наступ, атакували з різних сторін
- Все буде добре, мамо. Я подзвонив братові Піо й отримав від нього благословення, весь монастир за нас молиться. (Монастир василіян у Херсоні, де Теодор бував раніше, коли проходив християнські табори на Джирилгачі.)
- поки що Миколаїв відбили — у сзч не буду втікати — морська піхота не здається
- 4.5.0., місто під контролем
- тримаємо оборону міста
- вони деморалізовані
- 4.5.0., деякі йдуть на наш бік
- у нас тихо декілька годин
- все на нашу сторону грає
- в рашці будуть бунти, тоді вони прокинуться
- 4.5.0., новини читаю і тільки радію
- бомжі у Львові допомагають збирати пляшки на бандера-смузі!!!)))
- це все серйозно, мамо!
- сьогодні була наша черга їх бомбити
- обіймаю тебе
- 4.5.0., все добре, Мамо! Слава Україні!
- все добре й тихо — настрій на висоті
- 4.5.0. Україна переходить з режиму оборони в режим контрнаступу
- мам, щоб ти розуміла, вчора колона 50 танків їхала. сюди. вони всі порозбігались. вчора ще вертушка хотіла приземлитись. ми вже готові були зустріти. але вони махали руками з вертольота, щоб наші не вбивали. скинули броню, зброю. десантувались голі, босі й порозбігалися у різні сторони
- 4.5.0. з Криму лізуть, все знають. 4 крейсера гуляють під Одесою, бояться заходити
- Мамо, весь світ тепер знає про Україну!
- у нас купа грошей, ми будемо в ЄС! в НАТО!
- болючий цей шлях. Але ми доказали всім!
- я гордий, що я в най-найкращій армії світу!
- 4.5.0. Героям слава! зі мною все добре, настрій ок. Звик, така наша доля
- Мам, тут гради. я цілий, здоровий пишу. електрики нема, київстар вишка лягла. я живий, мам
- 4.5.0. тамада хороший і салюти цікаві. вони не взяли місто. не дамо
- люблю, цілую. тримайся, мамо
- 4.5.0. — це твій останній меседж, датований 18 березня. 1-ша година 42 хвилини...
Напередодні, у четвер, 17 березня, о 10-й вечора, моє серце розривалося від хвилювання, я набрала тебе й почула твій голос. Ми говорили довго, хвилин 15. Я мліла від щастя чути твій голос, за яким так заскучила. У ньому не було жодного хвилювання, жодного страху чи невпевненості, тільки мир, спокій і залізна витримка в голосі... Яка ж я була щаслива тебе чути!!!
Ти заступив у наряд о 4-й ранку, разом з тобою на бойовому посту був ще Тимур, твій побратим. А о 5-й годині 9 хвилин пряме попадання ворожої ракети у військову частину в Миколаєві віднесло твою чисту душу, мій дорогий лагідний сину, до вічних осель. Я довідалася про це не одразу, ще днів п’ять я божеволіла, поки тривали розкопки казарм. І аж 23 березня, на день ангела Галини, син Адам подзвонив мені й сказав: "Мамо, Теодора з нами більше немає..."
Синочку, Теодоре... Тепер ти лежиш за 15 хвилин ходьби від нашого будинку, на Алеї Слави, неподалік обеліску із Архистратигом Михаїлом, що береже спокій полеглих синів України на Личаківському кладовищі. Я хотіла поховати тебе на нашій малій Батьківщині, на Кропивниччині, там, де лежить рід моєї матусі. Але пані з Міністерства оборони сказала: "Це вже не тільки ваш син, це син України... Йому належить бути там, де герої".
Скоро Великдень... Я мушу вчитися жити без тебе. Робити щось для України, яку ти так любив... Я буду робити. Я буду воїном, лише на своєму фронті, сину, щоб ти був впевнений, що навіть після твоєї смерті є кому любити й захищати Україну. Але навіть якщо мені вдасться убити тисячу нелюдів — це не загоїть моєї відкритої рани... Це не виправить тої кривди за убитих дітей Бучі й Маріуполя, які мене болять так само, як ти...
Я більше не боюся смерті. Я не знаю, коли ця година прийде до мене, але я знаю, що там, де ти, — там тільки світло й радість. І мені треба жити так, щоб по завершенні земної мандрівки я також пішла туди, де зможу нарешті пригорнути й поцілувати тебе, мій сину, мій дорогий захиснику України.
Галина ОСАДЧА
***
W Dzień Anioła otrzymałаm wiadomość o śmierci mojego syna z piechoty morskiej Teodora Osadchy.
Są wydarzenia, które dzielą nasze życie na pół, brutalnie niszcząc świat budowany przez dziesięciolecia… Wojna wymazała większość tego, czym oddychałam przez te wszystkie lata. Zamiast sensu - tylko niepocieszona imitacja jakiejś egzystencji i jedynego pragnienia - zabicia wroga, zniszczenia hordy satanistów - światowego zła, którego nie można pozostawić bezkarnym…
Raz po raz wracam do tego słonecznego dnia, Święta Najświętszego Sakramentu, 14 października 2000, kiedy to Pan dał mi syna. Nazwałam cię Teodorem. Od pierwszej chwili naszej znajomości porwała mnie fala niesamowicie szczęśliwego macierzyństwa. Kołysałam cię, śpiewałam i cieszyłam się więzią, która istnieje tylko między matką a dzieckiem.
A dni i lata biegły jak film. Pierwsze kroki, pierwsze słowa, pierwsza kolęda. Pamiętam, jak starannie twój starszy brat Adam uczył cię kolęd, aby ogłosić dobrą nowinę w Boże Narodzenie.
Potem Adam i koleżanka zapisali się na zajęcia karate, a ty zacząłeś chodzić z nimi. Byłeś 3-4 lata młodszy od wszystkich innych w grupie, ale to nie powstrzymało cię od bycia na równi ze starszymi.
Dorastałeś silny, harmonijny, spokojny i zrównoważony. Twoi nauczyciele znali cię jako ucznia o ciekawym światopoglądzie i oryginalnym myśleniu. Miałeś wiele hobby - granie na pianinie, gitarze, w teatrze! Dużo rysowałeś i podejmowałeś poetyckie próby.
Ostatni odcinek w kolorowym filmie to twoje urodziny, 14 października 2021 roku. Spędziliśmy to razem, tylko ty i ja... Chodziliśmy po mieście, potem kupiliśmy jeansy ulubionej firmy w centrum handlowym i zjedliśmy lunch w restauracji... Rozmawialiśmy o wszystkim i śmialiśmy się, śmialiśmy się, śmialiśmy…
W ciągu kilku dni podpisałeś kontrakt z Siłami Zbrojnymi. Byłeś bardzo dumny i szczęśliwy, że zdałeś egzamin i znalazłeś się w szeregach Marines. Pożegnaliśmy się w pośpiechu - przytuliliśmy się krótko przed drogą. Napisałeś do mnie, że wszystko w porządku, że spotkałeś prawdziwych przyjaciół - braci, że pamiętasz swój dom. Wróciłeś do domu na Nowy Rok tylko na jeden dzień na powitanie roku 2022 z ukochaną Julią, nie było mnie wtedy w Ukrainie…
A już w lutym powiedziałeś Julii, żeby przyszła do ciebie nie później niż 18-19, bo w najbliższy weekend będzie wojna... Podrzuciłeś mi kilka zdjęć z nią, powiedziałeś, jaką masz cudowną dziewczynę - że to moja przyszła synowa…
24 lutego o godzinie 5:00 zostałeś zaalarmowany w jednostce wojskowej. Szybko oddzwoniłeś do mnie i poprosiłeś o błogosławieństwo na wojnę. Kiedy się obudziłam, nie zdawałam sobie sprawy, jak poważne to było i po prostu poprosiłam cię, abyś pozwolił Jezusowi, byś mógł iść za Nim, gdziekolwiek pójdziesz. Czytam Psałterz w świętym przekonaniu, że każdego ranka otrzymam od Ciebie "4.5.0" to jest kod, który oznacza, że "wszystko jest w porządku". I tak to było. Dwadzieścia trzy dni wojny... Przestaliśmy rozmawiać przez telefon, tylko korespondowaliśmy w Viberze i Telegramie. Wraz z wieściami o wojnie kolory zaczęły stopniowo blednąć i rozpuszczać się, ale nadal komunikowaliśmy się w krótkich wiadomościach tekstowych.
Oto, co napisałeś do mnie z wojny, mój ukochany synu Teodorze:
- Chwała Ukrainie mamo! Przeszli do ofensywy, atakują z różnych stron.
- Wszystko będzie dobrze, mamo. Zadzwoniłem do Brata Pio i otrzymałem jego błogosławieństwo, cały klasztor modli się za nami. (Klasztor Bazylianów w Chersoniu, do którego Teodor chodził, gdy był z chrześcijańskim obozem w Girylgach).
- Podczas gdy Nikołajew odpierał ataki, marines się nie poddają.
- 4.5.0., Miasto pod kontrolą.
- Utrzymujemy obronę miasta.
- Są zdemoralizowani.
- Od kilku godzin wszystko cicho.
- Wszystko jest po naszej stronie.
- Będą zamieszki w Rosji. Wtedy się obudzą.
- 4.5.0., czytam newsy i jestem po prostu zadowolony.
- Bezdomni we Lwowie pomagają zbierać butelki na koktajle Mołotowa!
- To wszystko jest poważne, mamo!
- Dziś była nasza kolej na ich zbombardowanie.
- Przytulam cię.
- 4.5.0., W porządku, mamo! Chwała Ukrainie!
- Wszystko jest dobrze i spokojnie - nastroje są dobre.
- 4.5.0. Ukraina przechodzi z trybu obronnego do trybu kontrataku.
- Mamo, wczoraj jechał rosyjski konwój 50 czołgów. Tutaj. Wszyscy uciekli. Wczoraj helikopter chciał wylądować. Byliśmy gotowi na spotkanie. Ale oni machali rękami z helikoptera, żeby nasi ich nie zabili. Porzucili swoje ubrania i broń. Lądowali nago, boso i uciekali w różnych kierunkach.
- 4.5.0. podchodzą z Krymu, wiedzą wszystko. 4 krążowniki idą w pobliżu Odessy, boją się wejść.
- Mamo, cały świat wie teraz o Ukrainie!
- Mamy dużo pieniędzy, będziemy w UE! W NATO!
- Ta droga jest bolesna. Ale udowodniliśmy to wszystkim!
- Jestem dumny z bycia w najlepszej armii na świecie!
- 4.5.0. Chwała bohaterom! Nic mi nie jest, nastrój ok. Zadzwoń.
- Mamo, tu strzelają z Gradów. Piszę cały i zdrowy. Nie ma prądu, wieża Kyivstar zepsuła się. Żyję mamo.
- 4.5.0. Nie zdobyli miasta. Nie damy.
- Kocham cię, całuję cię. Trzymaj się, mamo.
- 4.5.0. - To twoja ostatnia wiadomość, z 18 marca.
Dzień wcześniej, w czwartek 17 marca o 22.00 serce łomotało mi z podniecenia, dzwoniłam do ciebie i usłyszałam twój głos. Rozmawialiśmy długo, 15 minut, ucieszyłam się, słysząc głos, za którym tak bardzo tęskniłam. Nie było w nim podekscytowania, strachu i niepewności, tylko spokój i żelazna wytrwałość. Jaka byłam szczęśliwa, że cię słyszę!
Dołączyłeś do oddziału o 4 rano. A o godzinie 5.09 bezpośrednie trafienie wrogiej rakiety w jednostce wojskowej w Nikołajewie przeniosło twoją czystą duszę, mój drogi łagodny synu, do wieczności. Nie dowiedziałam się od razu, szalałam z niepokoju przez kolejne pięć dni. A 23 marca zadzwonił do mnie Adam i powiedział: Mamo, Teodora już z nami nie ma...
Mój synu Teodorze... Teraz jesteś 15 minut spacerem od naszego domu, w Alei Chwały, w pobliżu obelisku z Archaniołem Michałem, który chroni spokój poległych synów Ukrainy na Cmentarzu Łyczakowskim. Chciałam cię pochować w naszej małej ojczyźnie, w rejonie Kropywnyckim, gdzie leży rodzina mojej matki. Ale pani z Ministerstwa Obrony powiedziała: "To nie tylko twój syn, to jest syn Ukrainy… Powinien być tam, gdzie są bohaterowie".
Muszę nauczyć się żyć bez ciebie. Robić coś dla Ukrainy, którą tak bardzo kochałeś. Zrobię to. Będę wojowniczką tylko na swoim froncie, synu, abyś miał pewność, że nawet po twojej śmierci jest ktoś, kto kocha i chroni Ukrainę. Ale nawet jeśli uda mi się zabić tysiąc wrogów, nie wyleczy to mojej otwartej rany. Nie odkupi winy za zabite dzieci Buczy i Mariupola, których śmierć zraniła mnie tak bardzo, jak twoja...
Nie boję się już śmierci. Nie wiem, kiedy przyjdzie do mnie ta godzina, ale wiem, że tam, gdzie jesteś, jest tylko światło i radość. A ja potrzebuję żyć tak, aby po ziemskiej wędrówce również udać się tam, gdzie w końcu będę mógła cię przytulić i pocałować, mój synu, drogi obrońco Ukrainy.
Autorka: Galina Osadcza
