...Одна зі стоматологічних клінік у центрі Тернополя з початку війни перетворилася на волонтерський центр. Тут працюють 12 стоматологів, які покинули свої домівки через обстріли та бомбардування — у Бучі, Гостомелі, Ірпені, Харкові, Миколаєві, Києві, Ізюмі, Чернігові. Нині, перебуваючи в умовній безпеці, вони надають стоматологічну допомогу іншим переселенцям, а також військовим.
Команду стоматологів-переселенців організував 31-річний Руслан Павлишин. "Усі знають, що зубний біль — один з найсильніших, його майже неможливо терпіти. Тому в такий важкий час стоматологи, як ніколи, потрібні, — каже чоловік. — У нас нині надзвичайно багато пацієнтів. Тому працюємо в три зміни — з 7.00 до 22.00".
При вході в клініку відвідувачів зустрічає адміністраторка. "За освітою я — психологиня, тому в цей непростий для країни час намагаюся всім допомогти словом, — каже вона. — Ось нещодавно приходила жінка, мама трьох дітей, чоловіка якої розстріляли окупанти. Вона була в розпачі й дуже потребувала підтримки..."
У кабінеті лікаря зустрічаю чоловіка у військовій формі — це пан Руслан, який за декілька днів вирушає на передову.
"Зуб мене болів ще під час навчань, — розповідає 39-річний військовослужбовець. — Як тільки приїхав до Тернополя, то став шукати стоматолога. Волонтери направили сюди. Радий, що є такі люди, які допомагають безплатно, бо послуги стоматологів у наш час недешеві".
Знайомлюся із 35-річним стоматологом Андрієм Кордупелем, який приїхав із сумнозвісного Гостомеля. Він від обстрілів утік до Києва, а вже звідти разом з рідними відправився евакуаційним потягом на захід країни.
"Дуже хотів бути корисним на новому місці, долучався до волонтерства, — каже стоматолог. — Згодом мені запропонували працювати за професією — допомагати військовим та переселенцям. Я з радістю погодився. Робота допомагає відволіктися від страшних думок".
За два тижні роботи до стоматологів за безплатними послугами звернулися декілька сотень людей. Руслан Павлишин переконаний: цей проект існуватиме й після перемоги України.
ШВИДКА ДОПОМОГА ДЛЯ МОЛОДИХ МАТУСЬ
46-річна фахівчиня з перед та післяпологової підготовки батьків Вікторія Іванова з Харкова каже: робота стала для неї справжнім порятунком під час війни. Жінка була змушена ховатися у бомбосховищі з першого дня повномасштабної війни. Утім це не завадило їй вже на другий день почати публікувати у соцмережах поради, актуальні під час війни, для вагітних жінок і молодих мам.
Вікторія написала у соцмережах, що готова безплатно допомагати жінкам. "Консультую з підвалу одночасно
трьох мам з проблемами грудного вигодовування, — писала Вікторія у соцмережах. — Одна з них народила сьогодні. Доводиться голосно кричати рекомендації, бо тихим голосом обстріли не перекричиш".
"Я 8 днів перебувала у підвалі в Харкові й весь цей час консультувала жінок, — розповідає Вікторія. — Було важко — зв’язок був лише при вході у підвал. Я розповідала про те, як прикладати дитину до
грудей, з чого починати прикорм... Відчуття, що я допомагаю іншим, не давало мені опустити руки, розклеїтися".
Сьогодні Вікторія перебуває у безпечному місці й продовжує безплатно консультувати жінок.
"МОЇ ЗНАННЯ І ДОСВІД ТУТ ДУЖЕ ПОТРІБНІ"
Лікар-вертебролог, мануальний терапевт із Дніпра Ігор Когут із сім’єю евакуювався у село Біла на Тернопільщині, де мешкає його мама.
"Наш будинок у Дніпрі — біля аеропорту, тож залишатися там було небезпечно, — каже 55-річний чоловік. — Автівкою ми рушили на Тернопільщину. Вмістили, окрім нас з дружиною і сина, трьох собак, трьох котів, трішки речей".
Ігор Когут займався у Дніпрі приватною лікарською практикою. Приїхавши у Чортків, звернувся у місцеву поліклініку з пропозицією безплатно допомагати людям із захворюваннями опорно-рухового апарату, остеохондрозом, міжхребцевими грижами, артритом, болем у спині та суглобах. Йому виділили кабінет.
"До мене приходить багато пацієнтів, — каже лікар-вертебролог. — Буває, у день приймаю по 20 людей. Є серед них військові, переселенці, рятувальники. Кожному потрібна допомога, адже опорно-рухова система в час війни особливо страждає..."
Ігор Когут додає: дуже любить свою роботу, вона допомагає йому пережити цей страшний період. "Я переконаний: Україна переможе. І ми з сім’єю повернемося у рідне Дніпро, щоби разом відбудовувати та розвивати нашу країну, — каже чолоік. — А поки що я робитиму те, що вмію найкраще, — заради України та українців".
