26-річна Світлана Клос мешкала у Золотому на Луганщині.
"Одного дня я прийшла на роботу й побачила, що на "швидкій" уже немає жодного працівника — всі втекли від обстрілів, — розповіла нам Світлана Клос. — Повернулася додому й повідомила про це батькові. Ми вирішили, що треба рятувати карети "швидкої". Це було ризиковано, бо в той момент шахту, на території якої функціонував медичний заклад, регулярно обстрілювали..."
Жінка пригадує: завели першу "швидку" — усе було гаразд, а в другої — не працював акумулятор. "Тож ми відвезли додому одну машину, зняли з неї зарядний пристрій і на батьковому автомобілі повернулися за іншою "швидкою". Пізніше снаряд впав саме на те місце, де був припаркований евакуйований нами транспорт", — каже Світлана.
За словами Світлани Клос, врятовані "швидкі" декілька днів стояли біля її будинку, оскільки вона не знала, що робити далі. "Мій начальник покинув гарячу точку, і з ним не було зв’язку, — каже героїня. — Та згодом ми до нього додзвонилися, він попросив перегнати автівки до Бахмута. Нам це вдалося. Нині ці машини рятують людей у Дніпрі".
Неймовірно, але факт: одразу після того, як сім’я Клосів забрала "швидкі" з-під свого будинку, туди теж влучив російський снаряд.
"Того дня ми втратили свою двокімнатну квартиру, — каже Світлана. — Спочатку окупанти зруйнували сусідній під’їзд. Ми ледве залишилися живими — встигли втекти до підвалу. А одразу після цього снаряд влучив й у нашу оселю. Iз підземелля ми чули страшний звук, крики поранених сусідів...
Коли вийшли з підвалу, то на місці свого помешкання побачили руїни. Шкода... Тим більше, що недавно зробили ремонт. Хоч Золоте розташоване лише за два кілометри від російського блокпоста, ми з 2014 рокутвердо вірили, що тут буде спокіно, тому вклали гроші у відновлення квартири. На жаль, не так сталося, як гадалося".
