Дедалі більше наших громадян шукає прихисток від війни саме у цій заможній країні. За статистикою, з початком бойових дій до Німеччини прибуло понад 700 тисяч українців. Тут вони можуть дістати житло, соціальну допомогу і навіть доволі швидко легально працевлаштуватися. Як це зробити?
"З України я дісталася автобусом польського Жешува, де пересіла на рейс до Вроцлава, а вже звідти "блаблакаром" добиралася до Німеччини. Загалом поїздка тривала півтори доби", — розповідає 26-річна Олена Боднарук з Івано-Франківська.
За дорогу до Жешува жінка заплатила 1000 гривень, до Вроцлава — 40 злотих (приблизно 290 грн), ще 50 євро (орієнтовно 1700 грн) витратила, щоб дістатися Мюнстеру. Там Олену зустріла подруга.
"Вона — лікарка і перша, яка з початком повномасштабної війни розпочала волонтерський рух у місті Райне, — каже українка. — Місцеві органи ще не мали чітких інструкцій, як діяти з біженцями, тому Інна взялася сама забезпечувати українців житлом і оформлювати документи, виходячи з можливостей, які складалися на той момент".
Подавати в Німеччині заяву на набуття статусу біженця українцям не радять. Це дуже складна і тривала процедура, протягом якої ви не зможете пересуватися країною й не матимете права працювати. Натомість наші громадяни можуть за максимально спрощеною процедурою оформити тимчасовий міжнародний захист.
"Відповідну заяву можна подавати одразу після прибуття до країни", — зазначає Олена Боднарук. До речі, в разі оформлення тимчасового захисту на коротший термін його згодом можна буде продовжити — до трьох років.
На які гроші можуть розраховувати ті, хто змушений був полишити Україну через війну?
"Кожному дорослому, якщо він проживає окремо, дають 367 євро на місяць (по 330 євро, якщо біженець мешкає з чоловіком або дружиною), — каже Олена Боднарук. — Особи до 25 років, які мешкають із батьками, можуть отримати на місяць 294 євро, підлітки (14 — 17 років) — 326, діти (6 — 14 років) — 326 або 249 євро (до 6 років). Заяву на виплату цих грошей біженці подають до відомства із соціальних питань при громаді проживання.
Виплати надходитимуть протягом перших 18 місяців. Документи про соціальний статус я отримала за один день, ідентифікаційний код оформлювала два тижні. Банківську картку виробила за 14 днів".
Тепер Олена Боднарук має окрему квартиру в гуртожитку для медпрацівників, адже її прийняли на госпітацію (практику) в місцеву клініку.
"Також я стала волонтеркою. Навчившись на власному прикладі оформляти документи, тепер з цим допомагаю іншим, перекладаю, вирішую побутові питання новоприбулих земляків, — каже жінка. — Спільними зусиллями українок, які проживають у Райне, ми також створили магазин, де кожен може взяти одяг, якого потребує".
До речі, у ФРН громадський транспорт для українців — безплатний. Можна отримати також безплатні сімкартки з можливістю до червня телефонувати в Україну.
***
...41-літня Валентина Морозова з міста Яготина на Київщині працювала фельдшеркою швидкої допомоги. Перші вибухи почула 24 лютого дорогою на роботу й тоді ж її лікарня почала приймати поранених. Наступного дня сім’я вирішила вивезти із зони бойових дій 7-річного сина і сестру Валентини, яка має 2-гу групу інвалідності.
"У Німеччині маємо знайомого, — каже Валентина. — Він погодився зустріти нас і допомогти. Кордон з Польщею ми пішки перейшли в Угринові за 10 хвилин. По той бік нас забрав незнайомий добродій, сказавши поліції, що довезе у найближчий табір для біженців. Він пригостив нас канапками та соком".
Валентина з родиною провела ніч у цьому прихистку, а вже звідти вирушила до німецького міста Бохуму.
"Квитків на потяг до Берліну не було, тож довелося придбати на автобус Варшава — Дортмунд за 200 доларів. Їхали майже 17 годин, а вже у Німеччині нас зустрів знайомий, — розповідає жінка. — Він допоміг оформити всі потрібні документи. Тепер ми отримуємо соціальні виплати по 367 євро на особу".
Валентина Морозова також знайшла житло для себе, сина та сестри. "Насправді з помешканням тут є проблеми, адже людей дуже багато, і на всіх уже не вистачає, — зауважує українка. — Нам пощастило: зупинились у родині, де нас прийняли як своїх. Господар квартири каже, що ми можемо жити тут, скільки захочемо. До речі, він щодня переглядає новини про Україну і щиро за неї переживає".
Жінка поки що не працює, бо не знає німецької. Тепер відвідує безплатні мовні курси.
Вона каже, що дуже вдячна німцям за теплий прийом, але не полишає надії повернутися на Батьківщину: "Душа і серце рветься в Україну. Там чоловік і старший син..."
