Валерій Закаблук познайомився з коханою під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Вперше Валерій побачив Владиславу на матчі баскетбольної команди, яку вона підтримувала як черлідерка. Протягом кількох місяців курсант ходив на ігри й заглядався на дівчину, а тоді нарешті наважився підійти та познайомитись...
Відтак півтора року тому почалась історія їхнього кохання, Валерій часто запрошував красуню на прогулянки, дарував їй квіти і робив милі сюрпризи. "А після випуску приїхав у формі до мене на роботу, - пригадує 20-річна Владислава. - Попереду в нього була відпустка, яку збирався провести в рідному селі на Полтавщині, тож зауважив: "Не міг поїхати, не попрощавшись". Він подарував мені великий букет квітів та кіндер. Я відкрила йо-го, коли Валерій пішов, а там - золоте колечко. Він знав, що напередодні я загубила каблучку, от і вирішив зробити приємний подарунок". Але це ще не була пропозиція руки і серця.
Після відпустки військовий поїхав на службу в Одесу, а ще через місяць чекав на пероні вокзалу свою кохану, яка їхала до нього в гості. Він тримав букет польових квітів і, зустрівши Владу, став на коліно, простягнув їй обручку й спитав: "Ти вийдеш за мене?" Вона без вагань погодилась.
Це сталося 22 серпня минулого року, молодята планували одразу ж розписатись, але через деякі обставини перенесли цю подію. Тоді вони ще не знали, що попереду на них чекає важке випробування...
На початку цього року Валерія разом з іншими воїнами 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр адмірала Михайла Остроградського відправили на острів Зміїний, який ворог почав обстрілювати в перший же день повномасштабного вторгнення. Все, що відбувалось потім, 20-річна Владислава згадує, не стримуючи сліз. "Спершу в мережі з’явилась інформація, що всі воїни, які захищали кордон на Зміїному, загинули - каже вона. - Через декілька днів стало відомо, що вони потрапили в полон. Все це було дуже важко витримати. А я на той момент вже була вагітна..."
Першого квітня бійці повернулися з полону. "Я живий", - перші слова, які сказав Валерій своїй коханій по телефону після звільнення.
А потім була довгоочікувана зустріч. "Валера був у важкому стані - як моральному, так і фізичному, - констатує Владислава. - Давалася взнаки контузія, якої зазнав на Зміїному". Та все це не змінило планів молодого офіцера, адже одразу після повернення він запитав кохану: "Ти не передумала виходити за мене? Станеш моєю дружиною?"
Організацію церемонії взяли на себе бійці 229-го окремого батальйону 127-ї окремої бригади ТРО. На підготовку до весілля у них було лише півтори доби.
А першого травня після обстеження у лікарні й 10-денної відпустки лейтенант Закаблук повернувся на службу. "Я хочу жити на своїй рідній землі, тож мушу її боронити" - сказав він рідним.
Ślub żołnierza z Wyspy Węży. "Żyję. Czy nadal jesteś gotowa wyjść za mnie?"
Wałerij Zakabłuk poznał swoją ukochaną podczas studiów na Narodowym Uniwersytecie Sił Powietrznych im. Iwana Kożeduba w Charkowie. Po raz pierwszy zobaczył Władysławę na meczu drużyny koszykarskiej, którą ona wspierała jako cheerleaderka. Przez kilka miesięcy kadet chodził na mecze i przyglądał się dziewczynie, a potem w końcu zdecydował się podejść i przedstawić...
Półtora roku temu zaczęła się więc historia ich miłości. Wałerij często zapraszał dziewczynę na spacery, kupował kwiaty i robił miłe niespodzianki. "Po balu z okazji ukończenie studiów przyszedł do mnie do pracy w mundurze" - wspomina 20-letnia Władysława. "Czekały na niego wakacje, które zamierzał spędzić w swojej rodzinnej wiosce na Połtawszczyźnie, więc powiedział: "Nie mogłem jechać bez pożegnania". Dał mi duży bukiet kwiatów i jajko "kinder". Otworzyłam je, kiedy Wałerij wyszedł, i był tam złoty pierścionek. Wiedział, że dzień wcześniej zgubiłam pierścionek, więc postanowił zrobić miły prezent". Ale to nie były jeszcze oświadczyny.
Po wakacjach żołnierz pojechał na służbę do Odessy, a miesiąc później na peronie dworca czekał na ukochaną, która jechała go odwiedzić. Trzymał bukiet polnych kwiatów, a gdy zobaczył Władę, uklęknął, wyciągnął obrączkę i zapytał: "Wyjdziesz za mnie?". Zgodziła się bez wahania.
Stało się to 22 sierpnia zeszłego roku, zakochani planowali natychmiast zawrzeć ślub, ale ze względu na pewne okoliczności musieli go przełożyć. Wtedy jeszcze nie wiedzieli, że czeka ich ciężka próba.
Na początku tego roku Wałerij wraz z innymi żołnierzami 35. Oddzielnej Brygady Morskiej im. kontradmirała Mychajła Ostrogradskiego został wysłany na Wyspę Węży, ostrzał której rozpoczął się pierwszego dnia rosyjskiej inwazji na pełną skalę. To, co wydarzyło się później, 20-letnia Władysława przypomina sobie nie powstrzymując łez. "Na początku w internecie pojawiła się informacja, że wszyscy żołnierze broniący granicy na Wyspie Węży zginęli" - mówi. "Kilka dni później okazało się, że zostali wzięci do niewoli. Wszystko to było bardzo trudne do zniesienia. W tym czasie byłam już w ciąży..."
1 kwietnia żołnierze wrócili z niewoli. "Żyję" - to pierwsze słowa, które Wałerij powiedział swojej ukochanej przez telefon.
A potem było długo oczekiwane spotkanie. "Wałera był w ciężkim stanie - zarówno moralnym, jak i fizycznym" - mówi Władysława. "Kontuzja, której doznał na wyspie, miała następstwa". Ale to wszystko nie zmieniło planów młodego oficera, bo zaraz po powrocie zapytał ukochaną: "Czy nadal jesteś gotowa wyjść za mnie? Będziesz moją żoną?".
Organizacji uroczystości podjęli się żołnierze 229. oddzielnego batalionu 127. oddzielnej brygady TRO. Mieli tylko półtora dnia na przygotowanie się do ślubu.
A 1 maja po badaniu w szpitalu i 10-dniowym urlopie lejtnant Zakabłuk wrócił do służby. "Chcę żyć na w mojej ziemi, więc muszę jej bronić" - powiedział swojej rodzinie.
