"Анатолій Кульгейко керував мисливською спілкою понад десять років, організовував полювання та був досить відомий у нашому районі, — згадує Сергій Горонович, товариш загиблого. — Певна річ, він мав рушницю, як і інші мисливці. Напередодні саме з такої зброї збили ворожий дрон у сусідньому селі Замглай. Тому рашисти стали обходити домівки місцевих у Ріпках — шукали, хто стріляв. Люди до останку не признавались, а потім, ймовірно, хтось підказав, як можна дістати списки місцевих мисливців. І орки цілеспрямовано пішли до будинку Анатолія Івановича.
Стали гримати у двері та погрожувати їх виламати. Чоловік спокійно відчинив, вийшов надвір, перед тим попросивши дружину сховатися. З її слів, розмова була недовгою, а після того пролунав гучний вибух. Як з’ясувалося, вороги поставили ультиматум: або даєш списки колег, або тобі кінець. За лічені секунди Анатолій Кульгейко наважився вихопити гранату з рук окупанта і підірвати".
Пані Зінаїда зі слізьми на очах просила викликати швидку допомогу, проте армійці рф, які залишилися живі, розпочали обшук. Нічого не знайшовши, забрали тіло свого загиблого та пораненого і пішли геть.
Тим часом у пана Анатолія були сильно роздроблені нижня та верхня щелепи, черепно-мозкова травма, кінцівки — посічені осколками.
"Син, який приїхав негайно, відвіз батька до місцевої лікарні, — веде далі пан Сергій. — Медики заявили, що стан украй важкий. В останні хвилини життя на операційному столі Анатолій Іванович міцно стискав у руках хрестик, який до того у нього був на шиї, цілував його, доки міг...
Поховали чоловіка у сусідньому селі, звідки він родом. Попрощатися прийшло мало людей, адже не всі змогли приїхати через окупацію. Після його героїчного вчинку росіяни більше у Ріпки не потикалися".
За словами колег загиблого, у пана Анатолія завжди була патріотична позиція, він з гордістю носив вишиванку.
"Коли почалася війна, не стримував обурення та називав росіян нелюдами. Тікати нікуди не думав, бо був сміливою людиною. Ніколи не боявся висловити свою позицію і завжди дотримував слова, — каже Олена Сачок, голова Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок. — Будемо клопотати перед своїм керівництвом у Києві, аби подати Анатолія Кульгейка на відзначення званням "Герой України" посмертно, бо він вчинив як людина з великої літери. Не кожен готовий віддати своє життя, щоб захистити інших".
Вікторія ТРУДЬКО
***
- Anatolij Kulhejko przez ponad dziesięć lat kierował kołem myśliwych, organizował polowania i był dość znany w naszym okręgu – opowiada Serhij Horonowycz, przyjaciel zmarłego. - Oczywiście miał broń, jak inni myśliwi. Dzień wcześniej w sąsiedniej wiosce Zamgłaj został zestrzelony z takiej broni wrogi dron. Dlatego raszyści zaczęli chodzić po domach mieszkańców Ripek, szukając tego, kto strzelał. Ludzie nie zeznawali, ale potem chyba ktoś powiedział, jak można zdobyć listy miejscowych myśliwych. I orkowie [określenie, którym Ukraińcy nazywają Rosjan- red.] udali się do domu Anatolija Iwanowicza - mówi mężczyzna.
- Zaczęli walić w drzwi i grozić, że je wyważą - opowiada dalej. - Anatolij spokojnie je otworzył i wyszedł na zewnątrz, prosząc wcześniej żonę, by się ukryła. Według niej rozmowa była krótka, a potem nastąpił głośny wybuch. Jak się okazało, wrogowie postawili ultimatum: albo podajesz listę kolegów, albo pożegnaj się z życiem. W ciągu kilku sekund Anatolij Kulhejko odważył się wyrwać granat z rąk okupanta i wysadzić się w powietrze.
Pani Zinaida ze łzami w oczach poprosiła o wezwanie karetki, ale Rosjanie, którzy przeżyli, rozpoczęli rewizję. Nie znajdując niczego, zabrali swoich kolegów - zmarłego oraz rannego - i odeszli.
W wyniku wybuchu ucierpiała twarz Anatolija. Mężczyzna miał uraz głowy, a jego kończyny zostały poranione odłamkami.
- Syn, który przybył natychmiast, zabrał ojca do miejscowego szpitala – kontynuuje Serhij. - Lekarze stwierdzili, że jego stan jest bardzo poważny. W ostatnich minutach swojego życia na stole operacyjnym Anatolij Iwanowicz mocno ściskał w dłoniach krzyżyk, który wcześniej nosił na szyi, całował go, póki mógł…
Mężczyzna został pogrzebany w pobliskiej wsi, skąd pochodził. Pożegnać go przyszło niewiele osób, ponieważ nie wszyscy mogli przyjechać na pogrzeb z powodu okupacji. Po jego bohaterskim czynie Rosjanie nie zakradali się już do Ripek - opowiada Serhij.
Według kolegów zmarłego Anatolij zawsze był patriotą i z dumą nosił ludową haftowaną koszulę.
- Kiedy wybuchła wojna, nie mógł powstrzymać swojego oburzenia i nazywał Rosjan okrutnikami. Nie myślał o ucieczce, bo był odważnym człowiekiem. Nigdy nie bał się wyrażać swojego stanowiska i zawsze dotrzymywał słowa - mówi Olena Saczok, szefowa Czernihowskiej regionalnej organizacji Ukraińskiego Towarzystwa Myśliwych i Rybaków. - Będziemy prosić nasze kierownictwo w Kijowie o pośmiertnie nominowanie Anatolija Kulhejkę do tytułu "Bohatera Ukrainy". Nie wszyscy są gotowi oddać swoje życie w obronie innych.
Wiktoria TRUDKO
