Святослав Сирота - перший спортсмен, який повернувся з фронту "трьохсотим". "Так, я бачив смерть"

Колишній воротар "Динамо", "Дніпра" та інших команд зазнав контузії у Золотому, після чого побратими змогли забрати його з поля бою.

Святослав Сирота став одним із перших представників українського спорту, який потрапив на передову, і першим, хто повернувся передчасно. 

— Про війну я почув не з новин. Звуки вибухів снарядів розбудили мене та мою сім’ю 24 лютого вранці, — розповідає свою історію 51-річний Святослав Сирота. — Ми мешкаємо в Горенці, що поблизу Бучі та Гостомелю. Уже тоді зрозумів: я повинен захищати свою родину та свою країну. Вивіз найближчих на Західну Україну і того ж дня пішов у тамтешній військкомат. Далі мене відправили на навчання до Яворова, а звідти — на Схід.

— Чи мали ви належну амуніцію?

— Так, із цим проблем не було. Мені бракувало лише добротного бронежилета. Я зателефонував Миронові Маркевичу, і він організував три "броники". Один я взяв собі, а два віддав 19-річним побратимам. Усі ми разом потрапили на передову.

— Важко було звикнути до реалій війни?

— Ні, бо ми розуміли, що наша місія — захищати свій народ.

— Що було для вас віддушиною на фронті?

— Можливо, це прозвучить дивно, та війна — не тільки важкі бої, але й відпочинок. Я почав малювати, хоч до війни ніколи цього не робив. Знайшов маркер, великий лист фанери. На ньому намалював емблему рідного "Динамо" (Київ), потім школу "Динамо-Familу", якою колись опікувався, емблему хокейного клубу "Сокіл".

Кожного дня домальовував на картині футбольний м’яч, щоб знати, скільки загалом днів воюємо.

— Як вас контузило?

— Я перебував у бліндажі, в який прилетів снаряд. Побачив перед собою великий спалах. Потім усе було, як у заповільненому фільмі. Пригадую, у голові дзвеніло, на вуха не чув, говорив якось незрозуміло, очі вилазили з орбіт. Хлопці казали, що ходив як п’яний.

*Владислав Ващук розповів, що рашисти зробили з його будинком. "Свій дім не впізнав"

— Смерть побратимів доводилося бачити?

— Так... Важко навіть порахувати, скільки разів...

— Правда, що на війні ви дуже схудли?

— Є таке, раніше важив 105 кілограмів, а тепер — на 20 менше. Причини різні: страх, фізичні навантаження, які мені давалися нелегко з огляду на вік, а також нерегулярне харчування під час важких боїв.

— Які тепер ваші плани?

— Усе залежить від лікарів, від їхнього вердикту. Якщо вони мене вилікують цілком, то обов’язково повернуся на війну. Там я побратався з багатьма людьми. Знаю, що після перемоги приятелюватиму з ними. Усі — набагато молодші за мене. Усі — різних професій і з різних куточків країни... А ще я мрію побачити хлопця, який на бронетранспортері вивіз мене з поля бою, ризикуючи життям. Неодмінно знайду його та обійму.

Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.

Дивись відео Гаубиці M777, завантажені на C-17 пілотами ВПС США в рамках допомоги Україні