Чоловік Тетяни Ластович Олексій та її мама Наталія Луговська із Червонограда, що на Львівщині, загинули на металургійному заводі "Азовсталь" у Маріуполі. А 5 червня виповнилося б 28 років її братові Юрію Луговському "Баррету", який поліг від кулі ворожого снайпера поблизу села Водяне у Приазов’ї в 2018-му...
РОДИНА ГЕРОЇВ
Тетяна Ластович, донька Наталії Луговської, дотепер не може повірити, що її рідних уже немає. Згадує про знайомство з чоловіком: "Я жила у Червонограді. Працювала кінологинею у Державній прикордонній службі. А Олексій був прикордонником на Сході. Познайомилися ми завдяки спільним друзям. Почали спілкуватися. Було відчуття, наче я знаю Олексія дуже довго — все життя. Він відчував те саме".
Невдовзі Тетяна з донькою від першого шлюбу переїхала до Олексія у селище Новотроїцьке на Донеччині. "Чоловік ще два роки служив у Державній прикордонній службі, а потім ми вирішили переїхати у селище Ялта Донецької області, що поблизу Маріуполя. Тоді Олексій перевівся у полк "Азов", у якому служив мій брат Юра", — розповідає дружина Героя.
Юрій був сержантом Нацгвардії України, снайпером-розвідником полку "Азов". "Він загинув у березні 2018-го... Був дуже результативним снайпером..." На своїй сторінці в соцмережах
мама бійця Наталія Луговська написала: "Ти пішов так раптово... Немислимо, що ось так перервалося твоє життя. Мені залишилися лише сльози та біль. Час, може, і лікує, але стільки не живуть, щоб забути..."
Сім’я Ластовичів купила будинок, почала робити ремонт, взяла у кредит автомобіль... Питаю Тетяну, що тепер з їхнім будинком. Вона каже, що не знає. Сусіди ще раніше розповідали, що там побували мародери, — знали, що в цьому будинку жила сім’я "азовців".
МАМА ТЕЖ СЛУЖИЛА В "АЗОВІ"
"Коли ми з Олексієм переїхали у селище, я завагітніла другою дитиною, — розповідає Тетяна Ластович. — Мама приїхала до мене із Львівщини — допомагати в побуті. Згодом стала психологинею полку "Азов". Робота там була для неї дуже важлива: багато побратимів мого брата Юрка, з якими працювала мама, розповідали про нього, і це їй гріло душу. Допомагаючи хлопцям, допомагала й собі тамувати біль втрати сина".
МАЛЕНЬКИЙ ІЛЛЯ ВЖЕ НЕ ПОБАЧИТЬ ТАТА І БАБУСЮ
24 лютого Тетяна востаннє бачила чоловіка Олексія. "Забіг ненадовго, щоб взяти ключі від машини, — розповідає жінка. — Помахав рукою, застрибнув в автомобіль і поїхав. Упродовж наступних двох тижнів час від часу повідомляв, що з ним. А коли військові опинилися в оточенні, то зв’язок обірвався. Потім, 19 квітня, зміг подзвонити — востаннє. Сказав, щоб я не хвилювалася, бо має завдання і зможе вийти на зв’язок лише через п’ять-шість днів. І все... 21 квітня Олексій загинув..."
Його, головного сержанта Нацгвардії України, нагородили орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
Тим часом мама Тетяни Наталія Луговська після 24 лютого вже була в ролі не психологині, а зв’язкової. І їсти готувала, і прибирала. Робила все, що було потрібно для військових.
"Час до часу, коли Льоша не виходив на зв’язок, мама писала, що чула його через рацію. Так заспокоювала, що все у нього добре, — каже донька пані Наталії. — Востаннє отримала повідомлення від мами ввечері 2 травня, а у ніч на 3 травня її не стало після одного із авіаударів. Це для мене був шок..."
Тетяна виїхала зі свого селища 25 лютого. Встигла доїхати в одне із міст Запорізької області, яке зараз окуповане. "Не говоритиму його назву, аби не наражати на небезпеку родину, в якої ми жили до кінця квітня, — розповідає Тетяна Ластович. — Потім ми таки змогли виїхати в Запоріжжя, де я народила синочка. З немовлям далеко не заїдеш. Тому поки що так і залишаємося у Запоріжжі. Що робитимемо далі — наразі не знаю..."
У день виписки із запорізького пологового Тетяну зустрічали "азовці" — побратими її чоловіка. "Не чекала, що прийде стільки людей, — каже жінка. — Але "Азов" — це сім’я, де намагаються піклуватися одне про одного".
Новонародженого сина жінка назвала Іллею. "Під час другого УЗД, на якому ми були з Олексієм разом, нам сказали, що народиться хлопчик, — каже мама немовляти. — Льоша дуже зрадів — він завжди говорив, що в нього буде син Ілля. Тож так я і назвала нашого хлопчика..."
ВОНИ ЩЕ ТАМ — НА ЗАВОДІ
Донині тіла багатьох загиблих на "Азовсталі" залишаються на металургійному заводі. "Надіємося, що рідних нам повернуть, — каже Тетяна Ластович. — Та поки що конкретної інформації, коли це станеться, немає. Й майже нікому з рідних загиблих на "Азовсталі" від березня військкомати не повідомляли про смерть військовослужбовців згідно з процедурою. Втрати величезні... Тому сім’ям повідомляли про смерть рідних або побратими, які були свідками загибелі, або патронатна служба полку "Азов". Без офіційного повідомлення про загибель військових рідні не можуть оформити жодних документів. Хіба що змінювати процедури..."
Жінка каже: важко повірити в те, що рідні загинули, поки їх не поховаєш... І просить владу зробити все для того, аби бодай нормально попрощатися зі своїм коханим та мамою.
Богданна МАРТИНИК
Jej mąż, matka i brat zginęli na wojnie. Służyli w pułku "Azow" i bronili Mariupola
W 2018 roku na wojnie zginął brat Tetiany Łastowycz. Niedawno – mąż, który służył w wojsku, a kilka dni później - mama. Niemniej jednak w najtrudniejszych czasach kobieta urodziła syna, a teraz sama wychowuje troje dzieci.
Mąż Tetiany Łastowycz Ołeksij i jej matka Natalia Ługowska z Czerwonogradu obwodu lwowskiego zginęli w hucie "Azowstal" w Mariupolu. A 5 czerwca jej brat Jurij Ługowski "Barrett" skończyłby 28 lat. Jednak zginął od kuli wrogiego snajpera w pobliżu wioski Wodiane na Morzu Azowskim w 2018 roku...
Rodzina bohaterów
Tetiana Łastowycz, córka Natalii Ługowskiej, wciąż nie może uwierzyć, że jej krewni nie żyją. Wspomina, jak poznała męża: - Mieszkałam w Czerwonogradzie. Pracowałam jako kynolog w Państwowej Służbie Granicznej. Ołeksij był strażnikiem granicznym na wschodzie. Poznaliśmy się dzięki wspólnym przyjaciołom. Zaczęła się przyjaźń. Czułam, jakbym znała Ołeksija od bardzo dawna – przez całe życie. Czuł to samo.
Wkrótce Tetiana i jej córka z pierwszego małżeństwa przeprowadziły się do Ołeksija do wsi Nowotroitskie w obwodzie donieckim. - Mąż służył w Państwowej Służbie Granicznej jeszcze przez dwa lata, a potem postanowiliśmy przenieść się do wsi Jałta w obwodzie donieckim, niedaleko Mariupola. Wtedy Ołeksij poszedł służyć do pułku "Azow", gdzie był mój brat Jura - mówi żona Bohatera.
Jurij był sierżantem Gwardii Narodowej Ukrainy, snajperem pułku "Azow". "Zmarł w marcu 2018 roku… Był bardzo skutecznym snajperem…". Na swojej stronie w sieciach społecznościowych matka żołnierza Natalia Ługowska napisała: "Tak nagle odszedłeś... Nie do pomyślenia, że przerwano ci życie. Zostały mi tylko łzy i ból. Być może czas goi rany, ale tyle nie żyją, aby zapomnieć ... "
Rodzina Łastowyczów kupiła dom, zaczęła go remontować, wzięła na kredyt samochód... Pytam Tetianę, co jest teraz z ich domem. Mówi, że nie wie. Sąsiedzi mówili wcześniej, że odwiedzili go szabrownicy - wiedzieli, że w tym domu mieszka rodzina "azowców".
Matka również służyła w "Azowie"
- Kiedy Ołeksij i ja przeprowadziliśmy się do wsi, zaszłam w ciążę z drugim dzieckiem – mówi Tetiana Łastowycz. - Moja mama przyjechała do mnie z obwodu lwowskiego, aby pomóc. Później została psycholożką pułku "Azow". Praca tam była dla niej bardzo ważna: wielu przyjaciół mojego brata Jurka, z którymi pracowała mama, opowiadało o nim. To ogrzewało jej duszę. Pomagając chłopcom, pomagała także złagodzić ból po stracie syna.
Mały Illa już nie zobaczy taty i babci
24 lutego Tetiana ostatni raz widziała swojego męża Ołeksija. – Wpadł na chwilę po kluczyki do samochodu – opowiada kobieta. - Machnął ręką, wskoczył do samochodu i pojechał. Przez następne dwa tygodnie od czasu do czasu informował, co się z nim dzieje. A kiedy wojskowi zostali otoczeni, połączenie się przerwało. Wtedy, 19 kwietnia, udało mu się zadzwonić po raz ostatni. Powiedział mi, żebym się nie martwiła, ponieważ ma zadanie i będzie mógł się skontaktować tylko za pięć lub sześć dni. I wszystko ... 21 kwietnia Ołeksij zginął.
On, naczelny sierżant Gwardii Narodowej Ukrainy, został odznaczony Orderem "Za odwagę" III stopnia (pośmiertnie).
Tymczasem po 24 lutego matka Tetiany, Natalia Ługowska, nie była już psycholożką, ale łączniczką. Także gotowała i sprzątała. Robiła wszystko, co było konieczne dla wojskowych.
- Od czasu do czasu, gdy Ołeksij się nie kontaktował, mama pisała, że słyszała go przez krótkofalówkę. W taki sposób uspokajała, że wszystko z nim w porządku – mówi córka pani Natalii. - Ostatni raz otrzymałam wiadomość od matki wieczorem 2 maja, a w nocy 3 maja zmarła po jednym z nalotów. To był dla mnie szok.
Tatiana opuściła swoją wioskę 25 lutego. Udało jej się dostać do jednego z okupowanych teraz miast obwodu zaporoskiego. - Nie powiem jego nazwy, aby nie narażać rodziny, u której mieszkaliśmy do końca kwietnia - mówi Tetiana Łastowycz. - Potem udało nam się pojechać do Zaporoża, gdzie urodziłam syna. Z dzieckiem daleko nie zajedziesz. Dlatego nadal przebywamy w Zaporożu. Nie wiem, co będziemy robiły dalej.
W dniu wypisu ze szpitala położniczego w Zaporożu Tatianę powitali bojownicy "Azowu" – bracia jej męża. - Nie spodziewałam się, że przyjdzie tak wiele osób – powiedziała. - "Azow" to rodzina, w której starają się o siebie nawzajem dbać.
Kobieta nazwała swojego syna Illa. - Podczas drugiego USG, na którym byliśmy razem z Ołeksijem, powiedziano nam, że urodzi się chłopiec. – mówi matka. - Mąż był bardzo szczęśliwy. Zawsze mówił, że będzie miał syna Illę. Więc tak nazwałem naszego chłopca.
Wciąż tam są, w hucie
Do dziś w zakładzie metalurgicznym "Azowstal" znajdują się ciała wielu zabitych. - Mamy nadzieję, że nasi bliscy zostaną nam zwróceni – mówi Tetiana Łastowycz. - Ale na razie nie ma konkretnych informacji, kiedy to nastąpi. I prawie żaden z krewnych osób zabitych w "Azowstalu" od marca nie został powiadomiony przez administracje wojskowe o śmierci żołnierzy, jak tego wymaga procedura. Straty są ogromne... Dlatego o śmierci bliskich rodziny zostały poinformowane przez braci, którzy byli świadkami śmierci, lub przez służbę patronatną pułku "Azow". Krewni nie mogą sporządzić żadnych dokumentów bez oficjalnego zawiadomienia o śmierci żołnierza. Chyba że zmienią procedurę.
Kobieta mówi: trudno uwierzyć, że twoi bliscy zginęli, dopóki nie zostaną pogrzebani… I prosi władze, aby zrobiły wszystko, co możliwe, aby pożegnać się z ukochanym i matką.
Bohdanna Martynyk/Ukrayina.pl
