Навіть батькам Віталій Кучерявий не розповідав, у якій гарячій точці служить — лише віджартовувався. Начальник відділу прикордонної служби "Щастя" загинув на Луганщині. Йому був лише 31 рік. Удома залишилися дружина й шестилітній син...
Військова кар’єра Віталія Кучерявого розпочалася зі вступу до академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького. Конкуренція серед абітурієнтів була чимала: охочих більш як тисяча осіб, а місць — лише 200. Та хлопець довів, що заслуговує на навчання в академії...
По закінченні вишу він отримав звання лейтенанта та скерування на кордон, де служив на різних посадах. Здавалось би, кар’єра йшла по висхідній. Проте спокій був не для Віталія.
"У 2020 році він написав рапорт, аби його відправили в бойові точки, — розповідає 55-річний Віктор Кучерявий, батько героя. — Однак керівництво не відпускало сина, він був дуже добрим фахівцем і потрібен був на кордоні.
Лише за третім рапортом його все ж перевели з Чернігівщини на Харківщину, а згодом — у Лисичанськ (Луганська область), потім — у Золоте, де він пропрацював вісім місяців. Незабаром же призначили начальником відділу прикордонної служби пункту "Щастя".
Своїми повсякденними переживаннями герой не ділився навіть із рідними. Не хотів, аби вони хвилювалися. "Віталик завжди казав, що все нормально, все спокійно, не переживайте, — пригадує тато. — Проте якось ми з дружиною почули в новинах, що "Щастя" обстріляли. Телефонуємо, а він каже: "Та то я не в тому "Щасті", у нас тут усе добре". Потім, знову по телевізору, побачив нашого сина в сюжеті про черговий обстріл "Щастя". Та навіть тоді він не зізнавався, що щось не так.
Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, ми з мамою зателефонували. Від сина почули: "Тату, я на своїй землі, я їх не боюся! Ми їх зустрінемо так, як має бути, й нізащо не здамося".
10 березня Віталія Кучерявого нагородили орденом "За мужність III ступеня", 12-го йому дали звання полковника, а 13-го він загинув.
"Якраз у мій день народження, — розповідає чоловік. — Ввечері я ще сказав дружині: "Віталик не міг не подзвонити, не привітати". А через декілька хвилин нам зателефонували й сказали, що сина не стало...
Ввечері я ще сказав дружині: "Віталик не міг не подзвонити, не привітати".
Це був момент, коли російська піхота пішла в атаку, тривав бій. Наші прикордонники успішно відбивали ворога, але ті підтягнули артилерію, міномети й почалися серйозні обстріли. Віталик у цей момент керував операцією... Мені сказали, що прилетів снаряд — загинули сержант та Віталик, вони якраз виносили поранених з поля бою до машин "швидкої".
Після його смерті мені телефонували його побратими. Це були десятки дзвінків від різних людей. Розказували, що він завжди ризикував собою, аби врятувати когось. Дякували, що я виховав такого сина..."
Батько героя каже, що Віталій мав багато планів на життя. Дуже мріяв поїхати на море, бо ніколи там не був, і в Карпати. "Знаєте, то була дитина від Бога. Для нас це дуже важка втрата", — каже чоловік.
За особистий героїзм, відвагу та самовідданість Віталію Кучерявому указом президента присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Посмертно.
Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.
