"Я виріс у повноцінній родині: нас було четверо дітей у батьків. Після школи вступив у залізничний технікум, навіть встиг до війни трішки пропрацювати на залізниці, — розповідає Микола Макаренко. — У нас в Гомелі була військова частина, а при ній — аероклуб. Я коли побачив літаки в небі, відчув, що хочу бути льотчиком, і пішов на навчання в авіаційне училище.
22 червня 1941 року розпочалась війна. Сів за штурвал і супроводжував наших льотчиків штурмовиків, які виконували бойові завдання. Потім декілька років служив у Німеччині у групі радянських військ. Проте дуже сумував за домівкою, бо ще до війни вподобав односельчанку Лізу. В 1949 році я приїхав додому і сказав батькам, що хочу одружитися з нею".
Пан Микола запросив Лізу на танці, вона не могла повірити, що до неї залицяється бойовий пілот, справжній полковник. "Ми танцювали, аж раптом він каже: "Я тебе кохаю". Я засміялася, думала, що жартує! Але вже через декілька місяців ми вирішили розписатися", — каже Єлизавета Макаренко.
Одружилась щаслива пара 21 грудня 1949 року, а весілля святкували першого січня. Наречена була одягнута у вишиту блузу, а на голові мала віночок. Наречений був у військовій формі. Відтоді в родині, каже подружжя, жодного разу не було чути сварок чи скандалів, всі розбіжності в поглядах згладжували поцілунками та обіймами.
"Тато і тепер часто цілує та обіймає маму. Чую, іноді сперечаються, хто кого більше кохає, — розповідає 67-річна Тетяна Макаренко, донька подружжя. — Тато завжди намагався здивувати маму, зробити для неї щось приємне. Пригадую, ми жили на півночі росії, там завжди було холодно. А на мамин день народження серед зими батько подарував кришталеву вазу, повну фруктів, апельсини і яблука. То була справжня дивовижа. Мама досі не може збагнути, де він придбав це.
У шістдесятих роках ми переїхали в Україну, адже тато вже мав військову пенсію. Батьки разом трудилися тут на дачі. Мама часто готувала татову улюблену страву — вареники із вишнями. Наробить їх багато, а батько завжди похвалить, щоразу подякує за все. Мама досі їздить на дачу, господарює, вишні обриває, бур’янець підполює, хоча вже ноги болять і важко, але вона трудиться, аби привезти татові фруктів і свіжої городини".
Подружжя Макаренків відзначає кожну річницю свого весілля. Їхні секрети щастя та шлюбного довголіття переймають нині онуки і правнуки. Зразкова родина виховала двох дітей (доньку і сина), має двох внуків і трьох правнуків.
"Турбота, довіра, вірність — це три кити, на яких тримається наша родина, — каже пані Тетяна. — А диплом про родинний рекорд тепер висітиме на почесному місці серед моїх вишитих картин. Сподіваємось, що згодом біля нього з’явиться ще один, коли батьки відзначатимуть своє дубове весілля — 80 років у шлюбі".
Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.
