Підходжу до будиночка, де мешкають Тетяна та Андрій. Стукаю у двері. Господиня саме миє підлогу, проте радо запрошує в оселю. Знайомимось.
"Ми зустрілись випадково — у спільних знайомих, — усміхається 37-річний Андрій Зеленкевич. — Тетяна одразу мені сподобалась. А наступного дня, знову ж таки випадково, побачились у місті, пішли погуляти в парку. Я закохався". 40-річна Тетяна додає: "Я з першого погляду зрозуміла, що Андрій — моя людина".
Невдовзі Тетяна завагітніла. Час до часу Андрій пропонував коханій одружитись, вони навіть планували цю подію, але щоразу відкладали через ті чи інші життєві обставини.
24 лютого їхнє життя змінилось: росіяни почали бомбити Лисичанськ. "Щодня ставало дедалі гірше, бувало, що прилітало кожні 10 — 15 хвилин", — пригадує Андрій. Найближче укриття було на відстані кілометра — у будинку культури, який згодом таки розбомбили.
Зрештою, аби вберегти життя дітей — восьмирічного Дмитра й 17-річного Сашка від першого шлюбу Тетяни — пара вирішила покинути місто.
У Львові Тетяну з Андрієм та дітьми розмістили в приміщенні однієї зі шкіл, де облаштували спальні місця для переселенців.
Андрій Зеленкевич, опинившись у Львові, прийняв рішення перейти на українську. "Я народився у Криму, в дитячому віці з батьками переїхав до Лисичанська. Усюди було російськомовне середовище, — розповідає чоловік. — Тож спершу, аби спілкуватись українською, доводилось подумки формулювати речення перед тим, як висловитись, але тепер уже легше".
Крім того, Андрій зайнявся пошуком роботи, але, оскільки з дитинства має інвалідність, звернувся до медиків для оформлення реабілітаційного листа (із зазначеним рівнем можливих фізичних навантажень). При проходженні медогляду в нього виявили пухлину... "На щастя, виявилось, що вона доброякісна", — каже чоловік.
Нещодавно у Тетяни та Андрія з’явилась можливість перебратись до модульного містечка у Львові. Тут жінка передусім приготувала домашній борщ, за яким сімейство давно скучило. "Таня дуже смачно готує", — зауважує чоловік.
...Якось Андрій прогулювався з Тетяною Львовом і звернув увагу на приміщення РАЦСу. Без вагань запропонував: "Зайдімо! Ми десять років разом, уже й син цікавиться, чому в нас різні прізвища".
"І я вирішила, що немає часу більше зволікати й відкладати плани на потім, — ділиться жінка. — Для одруження обрали наступну ж суботу".
Одна з подруг Тетяни, яка переїхала з Сєвєродонецька, підібрала для неї "на гуманітарці" красиве біле плаття, а для її коханого — білу сорочку. Тетяна ж обрала обручки, а для завершення образу нареченої прикрасила волосся ромашками.
На урочистості були присутні 12 родичів молодят, які тепер живуть у Львові, ще три подруги з Сєвєродонецька, одна — з донькою. Після розпису пригубили шампанського, а тоді повернулись до модульного містечка, в їдальні якого посмакували тортом.
Восьмирічний Дмитро часто повторює батькам: "Коли рускі підуть з Лисичанська, ми повернемось додому!" А от інший син Тетяни — Сашко — чекає на своє 18-річчя, після чого хоче вступити до армії, аби стати на захист рідної землі.
Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.
