Він повернувся із США, щоб стати на захист України. "Під час похорону мама заспівала йому колискову"

На війні загинув 27-річний львів'янин Артемій Димид - пластун, мандрівник, син іконописиці Іванки Крип'якевич-Димид та священника Михайла Димида, першого ректора Львівської богословської академії (тепер - УКУ), правнук історика Івана Крип'якевича. Це болюча втрата для сотень тисяч українців. Його батько каже: виховуючи сина, у пріоритеті були Бог і Україна. Артемій гідно засвоїв цей урок. TEKST PUBLIKUJEMY W JĘZYKU POLSKIM I UKRAIŃSKIM. Na wojnie z Rosją zginął 27-letni lwowianin Artemij Dymyd, podróżnik, syn malarki ikon Iwanki Krypjakewycz-Dymyd i księdza Mychajła Dymyda, pierwszego rektora Lwowskiej Akademii Teologicznej (obecnie Ukraiński Uniwersytet Katolicki), prawnuk historyka Iwana Krypjakiewycza. To bolesna strata dla Ukraińców.

Хлопчик-фантазія — так змалечку називали Артемія батьки. "Бо на наші питання він завжди давав неординарні відповіді, — каже 63-річний батько Михайло Димид. — Артемій сам обирав свій шлях: приміром, коли ми пропонували вчитися музики, відмовився, натомість згодом самостійно навчився грати на гітарі й тромбоні". 

Виховуючи п’ятьох дітей, Михайло та Іванка Димиди давали їм свободу вибору. "Основним правилом виховання був наш особистий приклад, у пріоритеті завжди були Бог і Україна", — каже Михайло Дмитрович. Батьки разом із дітьми часто подорожували, навчали того, що українці є частиною великого світу й усі дороги для них відкриті. "Але спершу маємо свого навчатись, а потім дивитись на інше — гарне, і з того користати, аби розвивати своє", — ділиться засадами виховання батько Артемія. 

"Артемій був жвавий, ініціативний, авантюрний, а ще — безстрашний, у це слово я вкладаю максимально широке значення", — каже друг Артемія Ромко Колобок. Вони познайомились 2006 року в "Пласті", коли 11-річний Артемій потрапив у свій перший юнацький табір. Ромко каже: Артемія вабили не ступені (хоча він дійшов до передостаннього), а персональні здобутки — приміром, лише він міг рубати дрова найбільшою сокирою в таборі. 

До слова, позивний "Курка" в Артемія — саме з тих часів. "Коли прийшов у "Пласт", мав на голові волосся, як у курятка. А ще він любив брати участь у дискусіях — зокрема, затято доводив, що спершу була курка, а тоді — яйце. Так і з’явився позивний "Курка", — ділиться Ромко Колобок. 

У 2013-му Михайло Димид і двоє його старших дітей — Климентія й Артемій — приєднались до протестувальників на Майдані у Києві. "Ми їхали не разом, — каже капелан Майдану Михайло Димид, — кожен самостійно приймав рішення". 

Батько лише кілька разів бачив на Майдані сина: "Коли скидали пам’ятник Леніну, Артемій намалював тризуб на постаменті. А 24 листопада 2013 року під час маніфестації перед Кабміном, коли було протистояння правоохоронців і мітингувальників, Артемій був попереду, тоді його світлина облетіла світ". 

Після тієї події Артемій повернувся на Львівщину й кілька днів переховувався, аби його не затримали. Саме тоді батько зрозумів, що син обрав шлях борця за свободу. Хоч і зауважує — для їхньої родини цей шлях є очевидним, природний, як дихання. 

У 2014 році Артемій Димид, будучи студентом останнього курсу історичного факультету УКУ, став на захист країни. Воював у складі добровольчих батальйонів "Азов" і "Гарпун". 

"На початку 2015 року Артемія призначили командиром взводу. Його непересічні лідерські риси та безстрашність викликали захоплення. Тому за ним йшли бійці", — розповідає 29-річний Андрій Стрілець, побратим Артемія. 

Згодом Артемій захопився парашутним спортом. "Він і тут був унікальний — завжди скрупульозно готувався до завдань, виконуючи кожне бездоганно, — згадує Віктор Танічкін, інструктор. — Поміж інших вирізнявся ще й тим, що за першої-ліпшої нагоди брався за книжку — дуже багато читав". 

Знайомі кажуть: Артемій був легким на підйом, якось раптово подався волонтером на Олімпійські ігри. Потім захопився стрибка ми з літаків та повітряних куль з виконанням екстремальних трюків. 

Ромко Колобок згадує відео, яке команда екстремалів присвятила Україні. "Хлопець, який безстрашно скаче з повітряної кулі, а до його ніг причеплені балончики з жовтим та блакитним димом — це "Курка", — зауважує. — Складалось враження, що страх не входить у його "базову комплектацію", відсутній у ньому. Якось ми їхали по узбережжю Каліфорнії, "Курка" побачив міст і заявив: "Давай я швиденько стрибну і поїдемо далі". І стрибнув зі спортивним парашутом". 

Артемій багато подорожував. Три роки тому, перебуваючи в Чикаго, він придбав мотоцикл "Гарлі-Девідсон", поїхав ним до Мексики, згодом — у Торонто. "А потім він продав мотоцикл і купив автомат, згодом з цією зброєю пішов на війну", — каже Ромко. 

На початку повномасштабного вторгнення Артемій був у США, та 27 лютого повернувся додому, щоб долучитись до лав ЗСУ. Повідомив про це батьків. Вони благословили сина. Артемій був старшим матросом 73-го морського центру ССО. 

Про загибель друга Ромко Колобок дізнався 18 червня о 10.14 від його побратимів. "Повернувшись із завдання, Артемій разом із двома бійцями переглядали відео, яке там записали. Вони троє були в ангарі, коли почався мінометний обстріл. На місці загинув один з них, двоє зазнали поранення", — каже Ромко. Їх одразу ж евакуювали, але серце Артемія Димида перестало битись... Це сталося на межі Миколаївської та Херсонської областей. 

 "Наш син загинув від численних проникних поранень голови та тулуба внаслідок вибуху", — каже батько. 

Під час чину поховання мати Артемія востаннє заспівала своєму синові колискову... "Для нас, батьків, це боляче, але йдеться лише про один з етапів у нашому вічному житті. Нічого не скінчилось, а щойно починається, — зауважує отець Михайло Димид. — Вірю, що приклад нашого сина заохочуватиме багатьох до майбутніх перемог і праці над собою в мирний час, який настане після нашої перемоги над росією. 

Ми є народом, який лише навчається державності. Артемій мріяв, аби після перемоги в цій війні ми здобули й перемогу над собою — своєю колоніальною совєтською ментальністю, щоб усі ми стали відповідальними громадянами..." 

Лариса ПЕЦУХ

Дивись відео


Wrócił z USA, by bronić Ukrainy. "Podczas pogrzebu mama zaśpiewała mu kołysankę"

Chłopak-fantazja - tak rodzice Artemija nazywali go od dziecka. - Ponieważ zawsze dawał niezwykłe odpowiedzi na nasze pytania - mówi 63-letni ojciec Mychajło Dymyd. - Artemij sam wybierał własną drogę: na przykład, gdy zaproponowaliśmy mu naukę muzyki - odmówił, natomiast później samodzielnie nauczył się grać na gitarze i puzonie.

Wychowując pięcioro dzieci rodzice dawali im wolność wyboru. - Główną zasadą wychowania był nasz osobisty przykład, priorytetem zawsze był Bóg i Ukraina - mówi ojciec Mychajło. Rodzice często podróżowali z dziećmi, uczyli, że Ukraińcy są częścią wielkiego świata i wszystkie drogi są dla nich otwarte. 

Rosjanie rozstawiają więzienne cele na deskach mariupolskiej filharmoniiMariupol. Rosjanie przygotowują klatki. Chcą przeprowadzić "proces"

 - Artemij był energiczny, inicjatywny, żądny przygód, a także nieustraszony – mówi przyjaciel Artemija, Romko Kołobok. Poznali się w 2006 roku w "Płaście" (organizacja skautów - red.), kiedy 11-letni Artemij był na swoim pierwszym obozie młodzieżowym. Romko mówi: Artemija nie pociągały stopnie w "Płaście" (choć doszedł do przedostatniego), ale osobiste osiągnięcia, na przykład tylko on potrafił rąbać drewno największą w obozie siekierą.

Nawiasem mówiąc, pseudonim Artemija, "Kura" pochodzi z tamtych czasów. - Kiedy przyszedł do "Płastu", miał włosy na głowie jak kurczątko. Lubił też brać udział w dyskusjach - w szczególności uporczywie udowadniał, że najpierw był kurczak, a potem jajko. Tak pojawił się pseudonim "Kura" - mówi Romko Kołobok.

W 2013 roku Mychajło Dymyd i jego dwóch starszych dzieci, Kłymentija i Artemij, dołączyli do protestujących na Majdanie w Kijowie. - Nie wyjechaliśmy razem, każdy podjął wtedy samodzielną decyzję - mówi kapelan Majdanu Mychajło Dymyd. 

Ojciec widział syna tylko kilka razy na Majdanie: "Kiedy burzono pomnik Lenina, Artemij narysował na piedestale trójząb. A 24 listopada 2013 r. podczas demonstracji przed budynkiem rządowym, gdy doszło do konfrontacji funkcjonariuszy z protestującymi, Artemij był na czele, a jego zdjęcie obiegło cały świat".

Po tym wydarzeniu chłopak wrócił do obwodu lwowskiego i przez kilka dni ukrywał się, aby nie zostać zatrzymanym. Wtedy ojciec zdał sobie sprawę, że jego syn wybrał drogę walki o wolność. Zauważa jednak, że dla członków jego rodziny ta droga jest oczywista, tak naturalna jak oddychanie.

W 2014 roku (kiedy Rosja najechała na Krym) Artemij Dymyd, student ostatniego roku wydziału historii UUK, stanął w obronie kraju. Walczył w batalionach ochotniczych "Azow" i "Harpun". - Na początku 2015 roku Artemij został dowódcą plutonu. Podziwiano jego wybitne zdolności przywódcze i bohaterstwo. Dlatego bojownicy szli za nim - mówi 29-letni Andrij Striłeć, brat Artemija.

Później Artemij zainteresował się spadochroniarstwem. - Tu też był wyjątkowy - zawsze skrupulatnie przygotowywał się do zadań, każde zadanie wykonywał bezbłędnie - wspomina Wiktor Taniczkin, instruktor. - Wyróżniał się także tym, że przy pierwszej okazji sięgał po książkę - dużo czytał - dodaje.

Znajomi mówią: Artemij szybko angażował się w różne sprawy, np. nagle zgłosił się na wolontariusza na igrzyska olimpijskie. Potem zainteresował się skokami spadochronowymi z samolotów i balonów oraz wykonywaniem ekstremalnych wyczynów kaskaderskich. 

"Kupił karabin maszynowy, a później poszedł z tą bronią na wojnę"

Romko Kołobok wspomina wideo, które nagrała drużyna sportowców ekstremalnych i zadedykowała Ukrainie. - Facet, który odważnie skacze z balonu z pojemnikami żółtego i niebieskiego dymu przyczepionymi do jego stóp, to "Kura" - zauważa. - Wydawało się, że nie czuje strachu. Kiedyś jechaliśmy wzdłuż wybrzeża Kalifornii, "Kura" zobaczył most i powiedział: 'Pozwól mi szybko skoczyć i pojedziemy dalej'. I skoczył ze spadochronem sportowym - mówi Kołobok. 

Artemij dużo podróżował. Trzy lata temu, będąc w Chicago, kupił motocykl Harley-Davidson, pojechał nim do Meksyku, a później do Toronto. - A potem sprzedał motocykl i kupił karabin maszynowy, a później poszedł z tą bronią na wojnę - mówi Romko.

Na początku rosyjskiej inwazji na pełną skalę Artemij był w Stanach Zjednoczonych, ale 27 lutego wrócił do domu, aby wstąpić w szeregi Sił Zbrojnych Ukrainy. Zawiadomił o tym rodziców. Oni pobłogosławili syna. Artemij był starszym marynarzem 73. Centrum Morskiego Sił Operacji Specjalnych.

Romko Kołobok dowiedział się o śmierci kolegi od swoich braci 18 czerwca o 10.14. - Po powrocie z misji Artemij i dwóch żołnierzy oglądali nagrane wideo. Cała trójka była w hangarze, kiedy rozpoczął się ostrzał z moździerza. Jeden z nich zginął na miejscu, dwóch zostało rannych - mówi Romko. Ranni natychmiast zostali ewakuowani, ale serce Artemija Dymyda przestało bić... . Stało się to na pograniczu obwodów mikołajowskiego i chersońskiego.

- Nasz syn zmarł od wielu ran głowy i ciała, odniesionych w wyniku eksplozji pocisku - mówi ojciec.

- Podczas ceremonii pogrzebowej matka Artemija po raz ostatni zaśpiewała synowi kołysankę. - Dla nas rodziców to bolesne, ale to tylko jeden z etapów naszego życia wiecznego. Nic się nie skończyło, ale dopiero się zaczyna - zauważa ojciec Mychajło Dymyd. - Wierzę, że przykład naszego syna zachęci wielu do przyszłych zwycięstw i pracy nad sobą w czasie pokoju, który nadejdzie po naszym zwycięstwie nad Rosją - stwierdza. 

- Jesteśmy narodem, który dopiero uczy się państwowości. Artemij marzył, by po wygranej wojnie odnieśliśmy również zwycięstwo nad sobą - naszą kolonialną mentalnością sowiecką, tak abyśmy wszyscy stali się odpowiedzialnymi obywatelami - dodaje. 

Łarysa PECUCH