Хлопець змалку захоплювався спортивним орієнтуванням. "Вже у 8 — 9 років самостійно долав дистанції, а в 15 — виграв чемпіонат області серед дорослих, — розповідає батько. — Був кандидатом у юнацьку, потім юніорську збірні України з класичного орієнтування, а ще — переможцем і призером чемпіонатів та кубків України. Як і міжнародних змагань.
Також захоплювався рогейном — 24-годинним орієнтуванням на вибір. У 2020 році син виграв срібло чемпіонату Європи серед юніорів. За цей здобуток дістав звання майстра спорту України. До того ж був призером міських змагань зі стрільби".
А працював у медичному центрі в Чернівцях, де розробляв програмне забезпечення."Він одразу виявився дуже кмітливим та готовим до вивчення нового, адже галузь медичної інформатики доволі вузька, — каже Дмитро Мельник, керівник. — Хлопцеві робота подобалася специфічністю, його кредо було "немає нереального завдання". Програмний код, який написав Олег, працюватиме ще багато років".
Розвиток у професії перервало повномасштабне вторгнення рф до України. "24 лютого я влаштував сімейну нараду, на якій вирішили: треба робити бодай щось, аби допомогти Україні, — згадує Олег Ленюк. — Тож я, обидва сини, старший брат, який був учасником бойових дій, а також двоє племінників записалися до війська.
Службу розпочали 1 березня в окремій роті охорони при батальйоні тероборони. Згодом Олег разом із дядьком вирушив на Яворівський полігон. Саме перед їхнім приїздом, 13 березня, орки завдали по полігону ракетного удару. "Вони не доїхали буквально кілометр до місця удару, чули сильні вибухи. Так почалася його служба, — каже пан Ленюк. — Після підготовки син 7 квітня був призначений командиром 2-го артилерійського взводу 2-ї артилерійської батареї 1-го артилерійського дивізіону президентського полку. Воював на Харківському напрямку, у Дергачівському районі. Сумлінно виконував накази, завдяки їхнім діям вдалося посунути ворога на схід. Надсилав мені посилання на новини, де згадувалися їхні успіхи..."
За батьковими словами, йому вдавалося підтримувати регулярний контакт із сином. "Коли вони їхали на завдання, то вимикали телефони на день-два. Потім знову виходили на зв’язок, — ділиться батько. — Він ніколи не жалівся на польові умови, в яких доводилося жити. Хоча з розмов я розумів, що їм там дуже важко. Постійно були обстріли..." Згодом надійшла трагічна новина.
Під час служби в армії, у 2015 році, батько молодшого лейтенанта створив марш артилеристів. А після повідомлення про загибель сина додав ще один куплет, який присвятив Олегові. "Не всі додому вернуться сини, з жорстокого виснажливого бою, їх подвиг пам’ятатимемо завжди, вони тримають небо над тобою!" — так звучать рядки, які написав тато загиблого.
Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.
