"МОЛЮ БОГА, ЩОБ У КВАРТИРІ НІЧОГО НЕ ПОЛАМАЛОСЬ"
86-річна Ірина Кириченко зі Львова майже все своє життя працювала кухаркою у школі.
"Моя пенсія — 2100 гривень. Живу сама — чоловік помер, дітей немає. У мене проблеми із серцем, нирками та печінкою. Кожні два-три місяці потрібно проходити обстеження і вживати ліки, які виписують медики. Грошей на них не завжди вистачає, тому купую тільки найдешевші препарати, — розповідає жінка. — Маю опікунку від соціального центру, яка приходить декілька разів на тиждень, допомагає прибирати і варити. Деколи навіть продукти приносить, бо знає, що я ледве кінці з кінцями зводжу. Ще один сусід із будинку навпроти час від часу навідується. Він має дачу в селі, тож привозить мені картоплі, огірків, помідорів. Без допомоги добрих людей не знаю, як би прожила..."
63-річна Людмила Андрійчук мешкає в одній з багатоповерхівок Рівного. Багато літ працювала на заводі високовольтної апаратури. Останніми роками прибирала квартири у Києві. Та працювати далі не дозволяє здоров’я. Діти в неї є, але каже, що покладатися може лише на себе.
"Що я можу купити на свою пенсію? Та майже нічого! Отримую 2500 гривень на місяць. Одразу плачу комунальні — 1400 — 1500 гривень, — каже пані Людмила. — Також купую таблетки проти тиску за 220 гривень. А ті гроші, що залишилися, витрачаю на продукти. Раз на місяць купую пляшку олії, кіло цукру, найдешевшої ковбаси, хліб, якусь кашу. Дачі у мене нема, тож нічого не вирощую. Та й фізично не змогла б, бо маю проблеми зі спиною..."
Пані Людмила каже: загалом їсть дуже мало. "Наприклад, пачки гречки мені вистачає на два місяці. Добре, що встигла купити, коли кілограм ще коштував 40 гривень. А чи далі купуватиму по такій захмарній ціні, як тепер, — навіть не знаю. Влітку здебільшого харчуюсь кабачками — і смажу, і тушкую, і печу. Цей овоч, на щастя, дешевий. Нічого солодкого чи якихось делікатесів я собі не дозволяю".
Жінка зізнається: молить Бога, щоб у квартирі нічого не поламалось. Та нещодавно у пенсіонерки вийшла з ладу пральна машинка. "Так мені довелось понад три місяці відкладати гроші з пенсії, щоб заплатити за ремонт, — каже вона. — А якось холодильник задеренчав, то в мене ледь інфаркт не стався — якби зламався, що би я мала робити?.."
Пані Людмила каже: українські пенсіонери не живуть, а виживають. "Що буде взимку — я навіть боюся думати. Сподіваюсь на субсидію. Бо якби її не давали, то я б навіть їжу не могла собі купити", — зітхає пенсіонерка.
"А КУДИ ЇХАТИ З ДВОМА ТИСЯЧАМИ ГРИВЕНЬ?"
"Це не пенсії, а сльози! За такі гроші жити нормально неможливо! Тим більше при нинішніх цінах, — каже 73-річний Василь Кричун з Івано-Франківської області. — Пенсіонери в селі виживають лише завдяки власному господарству. Маємо городи, тримаємо курей, кролів... Цим і харчуємось.
У мене син і внук воюють, то питали людей з Харківщини, чому вони не виїжджають. "А куди їхати з двома тисячами гривень?" — відповідають вони. Якби хоча б 5 — 6 тисяч гривень наші пенсіонери отримували, то вже можна було б жити трохи краще".
"У мене 47 років стажу роботи. Трохи більше 10 років працювала у Чернівецькому коледжі викладачкою, а потім стала завідувачкою бібліотеки. Тепер я отримую лише 3000 гривень пенсії на місяць. Раніше було легше, бо мали ще пенсію чоловіка. В лютому він помер, і я тепер ледве даю собі раду, — бідкається 70-річна Варвара Ємельянова з Чернівців. — У мене трикімнатна квартира, тому на комуналку витрачаю більшу частину пенсії. Нині ціни на продукти такі, що не можу дозволити собі часто ходити до магазину. 500 — 700 гривень маю на це в місяць. Купую найпростіші продукти — трохи овочів, крупи, макарони...
Скажу чесно: боюся йти до лікарів, бо як призначать мені гору ліків — де ж я зможу купити собі те все?..
Моя рідна сестра живе в Ізраїлі. У них там пенсії зовсім не такі, як у нас. Сестра отримує 2000 шекелів на місяць (це приблизно 13 000 гривень. — Авт.). На ці гроші вона орендує квартиру, платить за комуналку, може собі купити всі потрібні ліки й продукти, а раз на рік ще й їздить на відпочинок. Ось там пенсіонери живуть, а не виживають".
71-річна Марія Яремій із села Кобаки Косівського району Івано-Франківської області теж бідкається: "Працювала я секретаркою у сільській раді. На пенсію вийшла у 2005 році. До березня цього року отримувала 2600 гривень. Тепер мені перерахували пенсію і я отримую... аж на 300 гривень більше! — каже жінка. — Взимку за комунальні послуги плачу приблизно 2000 гривень. А ще треба щось їсти купити. Добре, що ми живемо в селі і маємо невеличкий клаптик городу. Цього року, дякувати Богу, огірки добре вродили, будемо робити консервації на зиму. Маємо ще картопельку, моркву, буряк, горох... У селі легше прожити, маючи невелику пенсію, але потрібно дуже багато працювати, на відпочинок часу немає. Так якось і живемо..."
"У БІК КОВБАС НАВІТЬ НЕ ДИВЛЮСЬ"
"У мене пенсія — три тисячі гривень з копійками. Важко. Якби не субсидія, то я б не вижила, — каже 74-річна Галина з містечка Дубно, що в Рівненській області. — Влітку за комуналку віддаю декілька сотень гривень. Взимку — більш як тисячу. Щодо продуктів, то ціни просто шалені — у бік ковбас навіть не дивлюсь. Купую мінімум — хліб, дешеві крупи, молочні продукти. Знаю, що організм потребує риби для здоров’я, то купую хребти лосося й готую уху. Маю невеличкий город, то й овочі є свої: картопелька, огірки, перець, помідори, кукурудза, цибуля, кабачки. Це дуже рятує!"
45-річна Анна Дебрівська, жителька Львова, отримує 2100 гривень пенсії. З 2015 року жінка хворіє на коксартроз.
"Нині вже маю 4 ступінь хвороби й майже не можу ходити. Батьки померли, з чоловіком я розлучилася 19 років тому, дітей не маю. Жити на 2100 гривень просто нереально, тому я переїхала до свого брата. Тут допомагаю йому з дружиною доглядати дітей. Купую ліки, трохи продуктів додому, оплачую частину комуналки — от і вся моя пенсія, — бідкається жінка. — Минулого року захворіла на ковід. Були серйозні ускладнення, декілька тижнів пролежала в лікарні. Щодня були потрібні гроші на медикаменти. Звісно, що пенсії на все не вистачало, тому я взяла кредит. Досі його не можу віддати... Вже дзвонять з банку, погрожують подати в суд, а в мене просто немає звідки взяти кошти.
Мені потрібно робити операцію, щоб я змогла хоч трохи ходити. Але на це я також не маю коштів, бо потрібно зібрати приблизно 100 тисяч гривень. Доводиться змиритись з проблемами назавжди..."
Юлія ГОЛОДРИГА, Юлія ПАНАЕТОВА
Ukraińscy emeryci żyją za 55 dolarów miesięcznie. "Nawet nie patrzę w stronę kiełbasy"
Od 1 lipca bieżącego roku wzrosło minimum egzystencji, bo wzrosła minimalna emerytura, która obecnie wynosi 2027 hrywien. Przy obecnym kursie walutowym to mniej niż 55 dolarów! Tyle, co kot napłakał. Tak więc ukraińscy emeryci ledwo wiążą koniec z końcem. Rozmawialiśmy z takimi ludźmi z różnych części Ukrainy o tym, jak radzą sobie z trudnościami.
"Proszę Boga, żeby w mieszkaniu nic się nie zepsuło"
86-letnia Iryna Kyryczenko ze Lwowa prawie przez całe życie pracowała jako kucharka w szkole.
– Moja emerytura wynosi 2100 hrywien. Mieszkam sama – mąż nie żyje, nie ma dzieci. Mam problemy z sercem, nerkami i wątrobą. Co dwa lub trzy miesiące muszę chodzić na badania i przyjmować leki przepisane przez lekarzy. Nie zawsze starcza pieniędzy, więc kupuję tylko najtańsze lekarstwa – mówi kobieta. — Mam opiekunkę z Ośrodka Społecznego, która przychodzi kilka razy w tygodniu, pomaga w sprzątaniu i gotowaniu. Czasami nawet przywozi produkty, bo wie, że ledwo wiążę koniec z końcem. Inny sąsiad z domu naprzeciw odwiedza od czasu do czasu. Ma na wsi daczę, więc przywozi mi ziemniaki, ogórki i pomidory. Bez pomocy dobrych ludzi nie wiem, jak bym żyła...
63-letnia Ludmyła Andrijczuk mieszka w jednym z wieżowców w Równem. Przez wiele lat pracowała w fabryce urządzeń wysokiego napięcia. W ostatnich latach sprzątała mieszkania w Kijowie. Ale zdrowie nie pozwala dalej pracować. Ma dzieci, ale mówi, że może liczyć tylko na siebie.
- Co mogę kupić za swoją emeryturę? Prawie nic! Miesięcznie otrzymuję 2500 hrywien. Natychmiast płacę rachunki za media - 1400 - 1500 hrywien - mówi pani Ludmyła. — Kupuję też tabletki na ciśnienie krwi za 220 hrywien. A pozostałe pieniądze przeznaczam na żywność. Raz w miesiącu kupuję butelkę oleju, kilogram cukru, najtańszą kiełbasę, chleb, kaszę. Nie mam daczy, więc nic nie uprawiam. A fizycznie nie byłabym w stanie, bo mam problemy z plecami..."
Pani Ludmyła mówi: ogólnie jem bardzo mało. - Na przykład paczka gryki wystarczy mi na dwa miesiące. Dobrze, że udało mi się ją kupić, gdy kilogram kosztował 40 hrywien. Nawet nie wiem, czy nadal będę kupować po tak wysokiej cenie jak teraz. Latem jem głównie cukinię – smażę, duszę, piekę. Na szczęście to warzywo jest tanie. Nie pozwalam sobie na nic słodkiego ani na żadne przysmaki.
Kobieta wyznaje: modli się do Boga, aby w mieszkaniu nic się nie zepsuło. Niedawno zepsuła się jej pralka. - Więc musiałam oszczędzać pieniądze z emerytury przez ponad trzy miesiące, aby zapłacić za naprawę" - mówi. — I jakoś zagrzechotała lodówka. Prawie dostałam zawału - gdyby się zepsuła, co bym zrobiłą?
Pani Ludmyła mówi: Ukraińscy emeryci nie żyją, ale przeżywają. - Co będzie zimą – boję się nawet myśleć. Liczę na dotację. Bo gdyby tego nie dali, nie byłabym w stanie nawet kupić sobie jedzenia – wzdycha emerytka.
"Dokąd jechać z dwoma tysiącami hrywien?"
- To nie emerytury, ale same łzy! Za takie pieniądze nie da się normalnie żyć! Zwłaszcza przy obecnych cenach - mówi 73-letni Wasyl Kryczun z obwodu iwanofrankowskiego. — Emeryci we wsi żyją tylko dzięki własnemu gospodarstwu domowemu. Mamy ogrody, hodujemy kurczaki, króliki... To właśnie jemy.
Mój syn i wnuk walczą na wojnie, więc pytali ludzi z obwodu charkowskiego, dlaczego nie wyjeżdżają. - A dokąd jechać z dwoma tysiącami hrywien? - odpowiadają. Gdyby nasi emeryci otrzymywali co najmniej 5-6 tysięcy hrywien, można by było żyć trochę lepiej.
- Mam 47 lat doświadczenia zawodowego. Pracowałam jako wykładowczyni w szkole w Czerniowcach przez nieco ponad 10 lat, a następnie zostałam kierowniczką biblioteki. Teraz otrzymuję tylko 3 tysiące hrywien emerytury miesięcznie. Wcześniej było łatwiej, bo mieliśmy jeszcze emeryturę męża. Zmarł w lutym, teraz ledwo daję sobie radę - ubolewa 70-letnia Warwara Jemelanowa z Czerniowiec. — Mam trzypokojowe mieszkanie, więc większość emerytury przeznaczam na media. W dzisiejszych czasach ceny produktów są takie, że nie mogę sobie pozwolić na częste zakupy. Mam na to 500-700 hrywien miesięcznie. Kupuję najprostsze produkty - trochę warzyw, kaszę, makaron...
Powiem szczerze: boję się iść do lekarzy, bo przepiszą mi górę lekarstw - jak to wszystko kupię?
Moja siostra mieszka w Izraelu. Otrzymuje 2 tys. szekli miesięcznie (to około 13 000 hrywien — autor). Za te pieniądze wynajmuje mieszkanie, płaci za media, może kupić wszystkie potrzebne leki i artykuły spożywcze, a raz w roku wyjeżdża na wakacje. Tam emeryci żyją, a nie przeżywają.
71-letnia Maria Jaremij ze wsi Kobaki obwodu iwanofrankowskiego również ubolewa: - Pracowałam jako sekretarka w wiejskim urzędzie. Przeszłam na emeryturę w 2005 roku. Do marca tego roku otrzymywałam 2600 hrywien. Teraz moja emerytura została przeliczona i otrzymuję... aż 300 hrywien więcej! - mówi kobieta. — Zimą za media płacę około 2 tysiące hrywien. A i tak musimy kupić coś do jedzenia. Dobrze, że mieszkamy na wsi i mamy mały skrawek ogródka. W tym roku, dzięki Bogu, ogórki dobrze obrodziły, będę robić przetwory na zimę. Mamy też ziemniaki, marchewki, buraki, groszek... Na wsi łatwiej jest mieszkać, mając małą emeryturę, ale trzeba dużo pracować, nie ma czasu na odpoczynek. Tak żyjemy.
"W stronę kiełbasy nawet nie patrzę"
- Mam emeryturę prawie 3 tysiące hrywien. Ciężko. Gdyby nie dotacja, nie przeżyłabym – mówi 74-letnia Hałyna z miejscowości Dubno w obwodzie rówieńskim. — Latem za media płacę kilkaset hrywien. Zimą - ponad tysiąc. Jeśli chodzi o produkty to ceny są po prostu szalone - nawet nie patrzę w stronę kiełbasy. Kupuję minimum - pieczywo, tanie kasze, nabiał. Wiem, że organizm potrzebuje ryb dla zdrowia, więc kupuję grzbiety z łososia i gotuję zupę rybną. Posiadam mały ogródek, więc mam własne warzywa: ziemniaki, ogórki, paprykę, pomidory, kukurydzę, cebulę, cukinię. Dużo na tym oszczędzam.
45-letnia Anna Debriwska, mieszkanka Lwowa, otrzymuje rentę w wysokości 2100 hrywien. Od 2015 roku kobieta cierpi na chorobę zwyrodnieniową stawów.
- Teraz mam już czwarty stopień choroby i ledwo chodzę. Moi rodzice zmarli, 19 lat temu rozwiodłam się z mężem, nie mam dzieci. Życie z rentą 2100 hrywien jest po prostu nierealne, więc przeprowadziłam się do brata. Tutaj pomagam jemu i jego żonie opiekować się dziećmi. Kupuję lekarstwa, trochę produktów do domu, płacę część rachunku za media – i to cała renta - ubolewa kobieta. — W zeszłym roku zachorowałam na COVID-19. Były poważne powikłania, spędziłam kilka tygodni w szpitalu. Pieniądze były potrzebne na lekarstwa każdego dnia. Oczywiście renty na wszystko nie wystarczało, więc wziąłam pożyczkę. Nadal nie mogę jej oddać... Bank już dzwoni, grozi pozwem, a ja po prostu nie mam gdzie dostać pieniędzy.
Muszę przejść operację, żeby móc przynajmniej trochę chodzić. Ale też nie mam na to pieniędzy, bo muszę zebrać około 100 tysięcy hrywien. Muszę po prostu pogodzić się z problemami...
Julia Hołodryga, Julia Panaetowa
