Харитина Пекарчук - перша жінка, яка отримала шановану нагороду Армії УНР. Щоб потрапити у військо, вона видавала себе за чоловіка

"Тіна з рушницею завжди йшла попереду", - казали про неї побратими. Вона народилася у заможній родині й могла до старості літ жити в комфорті та розкоші. Натомість у 23 роки вона стала до лав Армії УНР, приховавши свою стать.

Полька по маминій лінії, вона понад усе любила Україну та українську мову. І навіть попри те, що своє життя закінчила у важких хворобах і злиднях, козачка Армії УНР ні про що не шкодувала. 

— Харитина Пекарчук справді феномен української революції та один із прикладів переродження людей іншого етнічного походження в українців, — каже Роман Коваль, президент Історичного клубу "Холодний Яр", дослідник визвольної боротьби українського народу у ХХ столітті. — Харитина походила з польського роду. Її мама Марія Ізбицька була донькою учасника польського повстання 1863-го року. А батько Антон був багатим власником виноградників та земель. Харитина народилася у 1894 році на Херсонщині в селі Новоолександрівка. 

*У біженки з України виявили смертельну хворобу. Медики виконали останнє її бажання

Велику роль в її становленні відіграла няня, яка була українською селянкою. Дівчинка росла серед української мови, українських пісень. Також вона спілкувалася з українськими селянами (переважно з Київщини та Полтавщини), яких наймав її тато для обробітку виноградників. 

Брат Харитини захопився "Кобзарем", з яким познайомив і свою сестру. Мама не заперечувала, аби діти вивчали українську культуру. Харитина загалом читала багато українських книг.

У Сімферополі Харитина захопилася українським театром, вистави якого були тоді заборонені. Дівчина відвідувала їх таємно. Під час цих вистав дізнавалася про козаків, гетьманів, гайдамаків, чумаків... 

У 1916 році вона закінчила курси сестер милосердя, мала посвідчення сестри-жалібниці. А після Лютневої революції 1917 року стала співзасновницею місцевої "Просвіти". 

— Як Харитина стала військовою? 

— Вона пішла до війська в липні 1917 року. Оскільки дівчат тоді не брали в армію, то замаскувалась і записалась під чоловічим іменем Степана Книшенка (це прізвище її першого чоловіка. — Авт.), певний час приховувала свою стать. Потім правда випливла нагору, але Харитину залишили у війську. У своїх спогадах вона згадувала, що ставлення козаків до неї завжди було дуже добрим. 

Харитина брала участь у всіх боях своєї частини. У газеті "Вільне слово" один із побратимів Харитини писав: "Я подивляв відвагу пані Тіни (так побратими називали її. — Авт.). Вона була сестрою і вояком. Коли йшли в атаку на ворога, то Тіна завжди йшла попереду з рушницею у руках. А коли відступали, то відстрілювалася в останній лаві й одночасно забирала з поля бою поранених вояків та опікувалася ними, як сестра-жалібниця". 

— Як далі складалось її життя? 

— 22 липня 1919 року вона побралася з Іваном Пекарчуком, командиром кінної сотні Запорозької Січі, а потім і Мазепинського полку. А вже 19 жовтня того ж року Харитина отримала важке поранення у живіт в бою. Ледь живою її доправили у шпиталь, персонал якого був вороже налаштований до армії УНР. Та, попри це, Харитина вижила. Опісля почала служити під проводом свого чоловіка. 

— У яких відомих боях Харитина брала участь? 

— У квітні 1920 року Тіна Пекарчук взяла участь у видатному бою за Вознесенськ, який закінчився нашою перемогою над більшовиками. Загалом Перший зимовий похід завершився 6 травня 1920 року. За участь у ньому Харитина була нагороджена жетоном ордена Залізного хреста ?1. Так склалося, що жінки тоді отримували лише жетони, а не самі нагородні хрести. Несправедливо, але це не применшує заслуг Харитини. 

*ЗСУ звільнили всю Миколаївщину, крім Кінбурнської коси. Є новини про водогін із Дніпра

— Як завершився її бойовий шлях? 

— У травні 1920 року під селом Вербкою Ямпільського повіту Харитина Пекарчук виконувала бойовий наказ, тоді ж була обстріляна більшовицькими гарматами. Біля її коня розірвався снаряд, Харитина впала, кінь придавив її своєю вагою. "Так назавжди закінчилася моя бойова активність і військова служба Україні", — написала потім Харитина у своїх спогадах. Її ліва сторона тіла була паралізована, жінка втратила можливість ходити. 

У старості вона оселилася у будинку для літніх людей у Дорнштадті (Німеччина). Дуже хворіла, майже осліпла. Чоловік помер у 1958 році. Сама ж Харитина померла 11 березня 1973 року на 79-му році життя. Вона мріяла бути похована на рідній землі. Але її могила — в Німеччині. 

Харитина була дуже скромною і казала, що не вважає себе героїнею. "Якби моя молодість і здоров’я могли повернутися, у мене було б тільки єдине бажання: стати сірим, безіменним рядовиком в однострої української армії та повернутися на свою колишню стійку", — написала Харитина Пекарчук у своєму щоденнику. 

ДО СЛОВА 

У Кременчуці перейменували вулицю Зої Космодем’янської на вулицю Харитини Пекарчук. Саме в цьому місті в 1918 році Харитина потрапила в більшовицький полон, де військову катували. Згодом Харитину та інших в’язнів було визволено.

Дивись відео Польські вирази та поняття, які варто знати. Подорож, поштові послуги, покупки
Слухай подкаст Епізод 2. Що слід знати українському бізнесу, аби вийти на ринок ЄС
ПОПУЛЯРНІ
ОСТАННІ