"У 2014-му син потрапив у 80-ту аеромобільну бригаду, служив у Луганській області. Брав участь у найпекельніших боях. Дуже важко переживав загибель побратимів. Коли приїздив додому, спав навколішки біля ліжка, — каже Марія Пешко. — Згодом поїхав на роботу в Польщу. На початку епідемії коронавірусу повернувся додому. Серце тяжіло до військової справи, тож на пів року підписав контракт із ЗСУ. Потрапив в окрему механізовану бригаду імені короля Данила".
Уже наприкінці лютого чекав на ротацію. Однак 24-го числа повномасштабне вторгнення окупантів все змінило. Військовий захищав Україну на Східному напрямі, брав участь у найзапекліших боях.
"Пригадую, син телефонує й каже, що 13 березня був великий обстріл і вони втратили багато людей — із 40 воїнів їхнього підрозділу 36 поранених, 2 загиблі. І тільи двоє неушкоджені. Це мій Іван і його товариш Олексій, які були постійно на посту разом... Олексій загинув на Вербну неділю, в Івана на руках. Мій син так і не зміг провести друга в останню дорогу, бо його відправили на нульову позицію", — плачучи мовить Марія, і просить про кілька хвилин паузи…
"Востаннє син зателефонував у четвер, перед Великоднем, і каже: "Мамо, я йду в інше місце, і, мабуть, там не буде зв’язку. Якщо не дзвонитиму — ти не хвилюйся". А друзям своїм сказав, як я потім дізналася, інше: "Я звідси не вийду, готуйте дошки", — плаче мама. — Він знав, куди іде і що там діється.
Це було біля села Катеринівка, неподалік Попасної. У ніч на Великдень їх сильно обстріляли. Міна потрапила в бліндаж, п’ятеро хлопців загинуло. Івану осколок потрапив у голову...
Ще у понеділок я була у військкоматі й просила, щоб йому дали відпустку. А у вівторок мені принесли "похоронку".
Пані Марія вирішила, що хоче увіковічити пам’ять про сина. Побачивши, як місцеві діти грають у футбол на старенькому, зарослому стадіоні, зрозуміла, що буде робити далі.
"Я знала, що мені мають виплатити велику суму за загибель сина, — каже жінка. — Але у мене є пенсія, я їжджу в Німеччину на заробітки. Тож вирішила, що за гроші від держави треба зробити щось хороше для наших діток.
Наприкінці серпня я отримала гроші, а у вересні почали будувати новий стадіон. Вклала 2,5 мільйона гривень. Там є стела, присвячена Івану... Це пам’ять про нього. А для дітей стадіон — це можливість стати у майбутньому чемпіонами, боротися на спортивних аренах під українським прапором. Як це робив мій син — на передовій".
Леся РОДІНА
