За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, його нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня, посмертно. Нагороду вручили дружині Ві-кторії та однорічній донечці Мілані.
"Станіслав родом з Луганська, — розповідає дружина Вікторія Москаленко. — Служив у Державній прикордонній службі на пункті пропуску з Росією..."
Коли окупанти перетнули кордон з Луганщиною, Станіслав Москаленко брав участь у бойових діях. До 2016 року він ніс службу на ВПС "Красна Талівка". Після того його перевели у Троїцьке.
"Станіслав дуже хотів жити в рідній країні, він був патріотом, тож не був готовим до жодних компромісів з Росією, — додає дружина. — Ми познайомились під час служби у Троїцькому, я теж прикордонниця. Тривалий час ми спілкувались як колеги. Та від долі, як кажуть, не втечеш. У 2019 році між нами зародились щирі почуття і ми вже не- могли уявити життя одне без одного. Почали жити разом, а в 2021 році побрались і народили донечку Міланку. Станіслав так радів її народженню! Але встиг побути поруч лише два місяці... Все зруйнувала війна".
Станіслав дуже хотів жити в рідній країні, він був патріотом, тож не був готовим до жодних компромісів з Росією.
Чоловік разом з тестем (він теж військовий) несли службу в місті Кремінна на Луганщині.
Того страшного дня, пригадує Вікторія, чоловік перебував на позиції. Почався ворожий обстріл. Поруч у бліндаж прилетіла ракета, яка вибухнула. Станіслава і його побратима Володимира Трубачова засипало піском. Вони загинули миттєво.
"Мій тато був поруч, він намагався врятувати Станіслава, але не зумів, — каже Вікторія. — У той час я з дитиною перебувала у Троїцькому, тоді це вже була окупована територія. Мобільного зв’язку не було. Тато зміг додзвонитись до моєї тітки. Вона й повідомила мені, що мій коханий загинув...
Станіслава поховали на військовому кладовищі у Дніпрі. Тата перевели служити на Вінниччину, тож ми виїхали з окупованої території й нині мешкаємо у місті Могилів-Подільський. Підтримують нас побратими чоловіка. Відчуваємо, що ми з донечкою не одні. Міланка — копія тата... Як тільки вона підросте, обов’язково підемо до чоловіка на могилу, я розповім донечці про батька-героя. Тепер він наш янгол-охоронець".
