Про це написали журналісти швейцарських газет Tages-Anzeiger та Le Matin Dimanche Бернгард Оденаль і Сільван Бессон, вивчивши документи поліції з федерального архіву Швейцарії.
— У Радянському Союзі система активно використовувала священнослужителів, — каже Віктор Ягун, колишній заступник голови СБУ, директор Агентства з реформування сектору безпеки. — Під час Другої світової війни Йосип Сталін прийняв рішення зняти заборону на діяльність Російської православної церкви. Відродити церковне життя вирішили, щоб використати це для піднесення бойового духу населення.
У вересні 1943 року з’явилася постанова номер 993 Ради народних комісарів СРСР про організацію Ради у справах РПЦ. Це було першим кроком для впровадження нової церковної політики СРСР. РПЦ фактично перетворювалася на окремий державний орган СРСР.
Тоді створено установу, яка взяла під контроль діяльність не лише РПЦ, але й всіх церковних структур, що були в Радянському Союзі на той час. Її очолив кадровий офіцер міністерства державної безпеки (МДБ). Відтак цілі змінилися. Церкву стали використовувати не лише для впливу на певну частину населення — під час війни священників використовували для розвідувальної діяльності на окупованій території.
— РПЦ створювали представники МДБ, — додає Іван Ступак, експерт Українського інституту майбутнього та ексспівробітник СБУ. — Коли було знято гриф "цілком таємно" з документів НКДБ, то стало відомо, що всі делегати собору 1943 року були завербовані.
— На жаль, чимало документів, які стосуються співпраці священників РПЦ з КДБ, знищено, — каже Роман Скакун, кандидат історичних наук, заступник директора Інституту історії Церкви. — Працюю вже декілька років в архіві СБУ і бачу, що вони сильно "почищені". Наприклад, у 50-х роках уся верхівка єпископату РПЦ в Україні — це були агенти КДБ: єпископи, секретарі єпархіальних управлінь, настоятелі катедральних церков в обласних центрах, настоятелі великих монастирів. Тобто всі ключові місця, де можна було збирати цінну інформацію, обсадили агентурою. І це документально можна довести за період 40 — 50-х років.
— Що стосується пізнішого періоду, то є лише окремі згадки про співпрацю, — веде далі Роман Скакун. — Робочих справ агентів, матеріалів розробок, на жаль, не збереглося. В 1990 — 1991 роках, за наказом голови КДБ, знищено справи, котрі вело 5-те управління, що відало й церковними справами.
Наприклад, серед 17 єпископів і одного митрополита Російської православної церкви в УРСР в 1947 році лише три не були агентами КДБ. Про це йдеться у довідці про стан агентурно-оперативної роботи відділу "О" (з оперативної роботи серед духовенства) МДБ УРСР.
У матеріалах естонського КДБ, у звіті про агентурно-оперативну роботу за 1958 рік, збереглися згадки про агента "Дроздова", який був завербований для виявлення та розробки антирадянського духовенства і якого можна ідентифікувати з Олексієм Рідігером, майбутнім патріархом Олексієм ІІ. Зовсім недавно оприлюднено збережену агентурну картотеку латвійського КДБ, в якій, наприклад, фігурує чинний митрополит Ризький Олександр Кудряшов, завербований у 1982 році, ще до висвячення в сан, під псевдо "Чітатєль".
У матеріалах естонського КДБ, у звіті про агентурно-оперативну роботу за 1958 рік, збереглися згадки про агента "Дроздова", який був завербований для виявлення та розробки антирадянського духовенства і якого можна ідентифікувати з Олексієм Рідігером, майбутнім патріархом Олексієм ІІ.
— Агенти у рясах діяли лише на території Радянського Союзу?
В. Ягун:
— Ні. З часом Церкву стали використовувати за кордоном як розвідцентри. Для впливу, наприклад, на емігрантські кола, Всесвітню раду церков. Використовували священників для збору інформації та донесення позиції радянської влади в міжнародних структурах. Культивувалося здобуття розвідінформації у приватному спілкуванні з політиками, котрі навіть не припускали, що СРСР може використовувати духовних осіб як агентів.
Розвідників вводили в церковну систему, і вони як начебто священнослужителі виїжджали за кордон, не привертаючи до себе уваги. Наприклад, в Ізраїлі радянська дипломатична місія була обмежена, а от обмеження на перебування там священників з Радянського Союзу не було, тому розвідники й одягали ряси та працювали під прикриттям. Такі розвідцентри діяли в багатьох країнах на Заході.
— Чи можна було священникові у радянські часи зробити кар’єру без втручання спецслужб?
— Це було чимось немислимим. Призначення церковників на ті чи ті посади відбувалося лише з погодження спецслужб. Передусім така практика стосувалася вищих ієрархів. Це контролювало 5-те управлінням КДБ СРСР. Митрополити, єпископи проходили через це управління. Жоден священнослужитель, котрий виїжджав за кордон, не міг туди потрапити, а тим більше там працювати без погодження зі спецслужбами.
— А чим міг займатися Володимир Гундяєв у Женеві?
І. Ступак:
— У Швейцарії він працював у Всесвітній раді церков, був агентом впливу. Представником Московського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві його призначили у 1971 році, коли йому було 24 роки, обіймав він цю посаду до 1974 року.
У чому полягала ця робота? Він зустрічався з різними впливовими людьми й переконував їх, що в Радянському Союзі є релігійна свобода, що Церква в СРСР не перебуває під впливом влади, — щоб зменшити критику США та Заходу. Його завданням було переконати ту чи ту сторону, компанію, уряд чи політиків та нав’язати їм певну точку зору, яка колись була б вигідною для СРСР. Речі, які він робив, — це стандарт роботи як для КДБ, так і нині для ФСБ. Робота Володимира Гундяєва на КДБ забезпечила йому можливість стати патріархом РПЦ у 2009 році.
В. Ягун:
— Не варто забувати, що у Швейцарії жило багато вихідців з Російської імперії, вони були православними, ходили там до церкви. Ці люди мали потужний бізнес у фінансовій сфері, тож через них можна було відкривати рахунки, які Радянський Союз використовував для фінансування розвіддіяльності. Легко було працювати агентом, прикриваючись рясою, це давало змогу багато чого робити, не викликаючи підозр спецслужб країни перебування.
Р. Скакун:
— Варто зауважити, що питання про інфільтрацію РПЦ агентурою органів безпеки голосно обговорювалося ще на початку 1990- х, коли спеціальна комісія Верховної ради РФ для розслідування причин та обставин серпневого путчу, до якої входив і священник-дисидент Гліб Якунін, дістала доступ до архівів КДБ і оприлюднила витяги із звітів 5-го управління КДБ СРСР за 1970 — 1980- ті роки, де, наприклад, як учасники різноманітних церковних делегацій фігурували агенти "Адамант", "Дроздов", "Михайлов". Останній це і є патріарх Кирило. Тобто про його роботу на КДБ було відомо ще тоді. Сам Якунін прямо заявляв, що все керівництво РПЦ — агенти КДБ, і така думка здавна була поширена в колах РПЦ за кордоном та антирадянському церковному підпіллі в СРСР.
Як свідчить розслідування швейцарських журналістів, тамтешня поліція та люди, з якими зустрічався Гундяєв, підозрювали, що він працює на КДБ.
